Прекрасні катастрофи
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Прекрасні катастрофи». Краткое содержание книги:
Дорогою з’ясувалося, що серед навколишніх селян маєток Гальванеску користується лихою славою. Та й сам доктор, як згодом виявилося, досліджує зовсім не сільськогосподарські проблеми, а проводить злочинні експерименти над людьми.
Юлія Сахно вступає в нерівну боротьбу зі злим генієм…
У вівторок надвечір з лівого борту, просто з піни прибою, постав Бомбей.
Це сталося так. Промені сонця на заході золотили гребені хвиль і ударяли в лівий борт пароплава. Бурштиново-помаранчева габа, здавалося, звисала не далі як за гону від пароплава й просто спадала в зеленавий степ океану. Але враз жовтогарячий кругляк сонця зірвався з габи, ковзнув униз і тихо пішов за горизонт, його довгі вузькі промені підплигнули з хвиль: бурштинова габа знялася над океаном, і промені простяглися вже довгими верстами по небу, грайливо фарбуючи перисті хмари. Тоді просто перед пароплавом, з-під вечірньої заграви, і постав рожевий від сонячних відблисків Бомбей. Він був не далі десяти кілометрів.
3 сер О вітали другу столицю східного домініону з своєї горішньої палуби. Їх серця, — коли тільки вони в них були, — схвильовано калатали. “Малоанглія” була перед ними. “Англія панує над морями”,— Є співали їхні душі.
Альберт Сю ганяв від трьох своїх начальників до помічника капітана, від помічника капітана до багажної комори, від багажної комори знову до 3 сер О. Він клопотався за власне вивантаження. За дорученням сера Овена він завітав і до Нен-Сагора — поцікавитися, яким шляхом належить їхати до Нурі і куди треба перепроваджувати багаж: до готелю, до вокзалу чи автостанції? Під час розмови з Нен-Сагором він дивився виключно на місіс Ліліан, і та знову повинна була здивовано відвернутися.
Нен-Сагор стояв на нижній палубі з Думбадзе й Коломійцем. Вони теж милувалися з краси суходолу. Старому Нен-Сагорові горіли очі й палало обличчя: він любив свою батьківщину, старий лікар.
Відгадуючи його думки, Коломієць дружньо запитав:
— Ви любите свою вітчизну, патроне?
— О так! — гаряче відгукнувся старий. — Я її люблю дуже! Я не можу й півроку вижити на тому проклятому острові. Коли я живу тут і відданий своїй роботі, я її майже не помічаю, я просто не відчуваю її, але варт мені залишити її на короткий час, як сум, звичайний собі сум, огортає ціле моє єство, я не можу тоді знайти собі місця і просто тікаю назад.
— Так. Ваша країна, мабуть, прекрасна. Про неї стільки писано такого ліричного й такого таємничого!
— От-от! — старий лікар цілком щиро образився. — Ви, європейці, хто б ви не були, шукаєте по інших країнах самої екзотики. Для вас наша Індія — тільки лірична й таємнича! Я певний, що ви знаєте про неї тільки з белетристики та трохи з підручника географії. А що знаєте ви про життя трьохсот мільйонів її населення?
Коломієць посміхнувся-
— Ви праві, патроне, це, на жаль, так. Але до мене не будьте надто суворі, моя країна — Україна — теж тільки предмет екзотичного слинявства для європейців.
— Що таке Україна? — поцікавився старий лікар.
Коломієць як міг докладніше в коротких словах удовольнив цікавість старого лікаря, потім знову повернув до першої своєї думки.
— Але я з своєю країною все ж таки маю велику перевагу проти вас із вашою.
— А саме?
— Моя країна вже розпочала своє майбутнє життя, а ваша, патроне, ще животіє в своєму минулому.
— Я не розумію вас, — признався Нен-Сагор.
— Колега говорить про волю своєї країни, яку здобула вона собі внаслідок революції,— Є встряла в розмову місіс Ліліан.
— А! — збагнув Нен-Сагор.
— Ви праві, товаришко, ми творимо тепер своє власне життя, а ви ще дозволяєте визискувати вас зажерам із острова.
— Індія палає в повстаннях, — нагадала йому Ліліан.
— О так!
— І незабаром справлятиме свято своєї перемоги, — додав Думбадзе. — Скажіть, патроне, — звернувся він до Нен-Сагора, — а як у Північній Індії, повстанський рух теж розгортається?
Нен-Сагор безпорадно розвів руками.
— Ах, знаєте, я так мало розуміюся на політиці. Я всім серцем бажаю моєму народові волі, добробуту й, щастя, але сам я не можу, не вмію взяти участі в обороні його інтересів. Ви пробачте мені, але цей шлях огню і меча, цей шлях крові, на який став мій народ, здобуваючи собі волю й добробут, — цей шлях мені не до серця. Це надто жорстокий шлях.
— Жорстокий! — усміхнулися Думбадзе й Коломієць, і місіс Ліліан підтримала їх. — А імперіалізм?
— Імперіалізм, імперіалізм! — Нен-Сагор роздратовано відмахнувся. — Я заявляю вам, що з мене поганий політик. Мені лишилося жити зовсім небагато часу, і за цей час я ще повинен устигнути закінчити мої наукові роботи. Я зараз прагну одного — завершити мою теорію, показати світові нову дорогу до життя! — Він запалився і розхвилювався. — Оздоровлення! От чого треба людству, оздоровте людство, і, можливо, не треба буде ніяких революцій, щоб поліпшити його добробут. Дайте людині нову гігієну, нову медицину, нову людину, і цій людині не будуть відомі ганебні властивості сучасної, викривленої, кретинізованої людини… Ви робіть, що знаєте. Мені дайте робити моє діло, воно не буде гірше од вашого.