Прекрасні катастрофи
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Прекрасні катастрофи». Краткое содержание книги:
Дорогою з’ясувалося, що серед навколишніх селян маєток Гальванеску користується лихою славою. Та й сам доктор, як згодом виявилося, досліджує зовсім не сільськогосподарські проблеми, а проводить злочинні експерименти над людьми.
Юлія Сахно вступає в нерівну боротьбу зі злим генієм…
Нен-Сагор знову ще гірше нахмурився, але жваві співрозмовці знову не помітили цього.
— Ах, недотепи! — зареготав гарячий житель Сходу, і його колега вторив йому так голосно, що місіс Ліліан мимоволі боязко поглянула на відкритий ілюмінатор.
Пізніше вона встала і зовсім його загвинтила.
— Ах, старі ханжі! їх, бачите, так обурила ваша симпатія або, як мені здається, просто об’єктивна сентенція на адресу політичного ворога, що вони про ваш науковий виступ простісінько собі забули.
— Атож! Це ви надзвичайно вірно сказали, звичайна об’єктивна сентенція, — зрадів Нен-Сагор.
Він пожвавішав і вже охоче підтакував молодим колегам.
Тільки місіс Ліліан не покидав похмурий настрій. Навпаки, тепер він іще збільшився: місіс Ліліан недаром майже десять літ відвідувала соціалістичні зібрання, — тепер вона певна була, що перед нею сидять дійшлі провокатори.
— Чудії! — не вгавав тим часом житель Сходу. — Просто кажучи — варвари! Що їм наука? А ще сміють вихвалятися. Та вони наукою, немов панциром, прикривають лише своє невігластво, реакційність і, даруйте мені, класову тенденцію…
Місіс Ліліан остаточно впевнилася в своїх підозрах. Тепер вона добирала способу вийти з цього становища й дати відсіч намірам на провокацію.
— Ах, який жаль, що ми не були присутні на тому засіданні! Ах, який жаль, що нам так і невідомі ваші висновки, ваші позиції! Ви дозволите бути одвертими? Ах, сер, ми оце прийшли до вас тільки для того, щоб ублагати вас поділитися з нами вашою науковою теорією. О сер, благаємо вас! Тільки основні тези, тільки найсхематичніший огляд результатів ваших експериментів… Я признаюся вам: всупереч маршрутові нашого відрядження, ми сіли на цей пароплав і пливемо до цього непотрібного нам Бомбея виключно для того, щоб здобути змогу побалакати з вами. Ми сподіваємося, що блискучі результати розмови з вами цілком компенсують нам і той час, який ми потратимо, зробивши такий величезний гак у нашій подорожі…
Місіс Ліліан нарешті вирішила й наважилася. Вона встала й підійшла до розмовників. Її суворий вигляд спинив гарячу мову людини Сходу.
— Шановні громадяни, — холодно мовила вона, — будьте ласкаві назвати себе.
Нен-Сагор розгублено подивився на неї. Житель Сходу зніяковів і розгубився.
— Будьте ласкаві назвати себе або негайно ж… залиште нас…
— Лі,— Є пробурмотів старий лікар, — але ж…
— Я чекаю, — не зважила на діда місіс Ліліан.
— Бачите… — житель Сходу все більше ніяковів, — бачите… — Потім він безпорадно поглянув на свого колегу, що хоча й розумів, про що йде мова, але теж нічого не міг сказати. Тоді він відважився. — Наші прізвища? Але це вам нічого не скаже… Моє прізвище Думбадзе, а мого товариша звуть Коломієць…
— Ви можете це потвердити… якимись документами?.. А також можете показати документи, що свідчать про мету вашого до нас приходу?..
— Ах, Лі,— Є змолився Нен-Сагор, абсолютно не розуміючи, в чому ж нарешті справа.
— Лишіть, діду. Дозвольте тут розібратися мені самій.
— Документи? Але документи…
— Так, документи! В крайньому разі коли ви не вважаєте за можливе показати їх мені, то ми це можемо зробити в присутності помічника капітана.
— Ні! Але ж наші документи… наші документи. Я не знаю, для чого вони вам? — розгублений житель Сходу ніяк не знав, що йому робити. Він, цілком очевидно, не сподівався на такий зворот справи. — Наші документи нічого вам не скажуть…
— Як ви кажете? — посміхнулася місіс Ліліан. — Ваші документи нічого не скажуть? — Розгубленість підозрілої особи її тільки заспокоїла. — Може, ви все ж таки покажете ці ваші документи? — І вона, не чекаючи далі, натисла кнопку електричного дзвоника.
— Що ви робите, місіс, це зовсім зайве! Ми й так могли б порозумітися, — аж кинувся названий Думбадзе. його товариш розчаровано й жалкуючи повів своїми гігантськими плечима.
До каюти постукав коридорний.
— Будь ласка, негайно ж покличте сюди помічника капітана, — наказала місіс Ліліан, — але негайно ж. Справа надто важлива.
Коридорний миттю оглянув розхвильовані обличчя присутніх і моментально зник. Було чути, як він побіг нагору.
— Ах, місіс, — зажурено зітхнув Думбадзе, — ах, місіс! Для чого ви це робите? В крайньому разі ми ж могли піти собі. Ми ніяк не хотіли вас образити.
— Ви й не ооразили мене, — гостро відповіла місіс Ліліан. — Цього ще бракувало! Але нам з дідом досить провокацій.