Прекрасні катастрофи
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Прекрасні катастрофи». Краткое содержание книги:
Дорогою з’ясувалося, що серед навколишніх селян маєток Гальванеску користується лихою славою. Та й сам доктор, як згодом виявилося, досліджує зовсім не сільськогосподарські проблеми, а проводить злочинні експерименти над людьми.
Юлія Сахно вступає в нерівну боротьбу зі злим генієм…
— Провокацій, місіс?..
У двері знову постукали. Помічник капітана питався дозволу увійти. За ним стовбичив коридорний і ще двоє матросів. Помічник капітана був завбачливий, а коридорний стільки ж метикуватий.
— Чим можу служити, місіс?
— Пробачте, офіцере, що я відірвала вас від виконання ваших обов’язків, але ми повинні були попросити вашого захисту. Ці двоє громадян хитро дістали дозвіл завітати до нас і… намагаються зшантажувати чи спровокувати, я вже не знаю. Мені здається, не було б зайвим подивитися їхні документи.
Думбадзе і Коломієць розстроєно розкинули руки.
— Дуже перепрошую, хоча ваші документи і відомі мені, бо зареєстровані в час посадки, — звернувся помічник капітана до них. — Але щоб заспокоїти схвильовану місіс, сподіваюся, ви не одмовите вдовольнити її бажання?
Коломієць і Думбадзе знизали плечима і полізли до своїх кишень.
— Прошу, — простяг Коломієць свої документи.
— Прошу, — луною відгукнувся й Думбадзе.
Помічник капітана розгорнув їхні паспорти.
— Містер Коломієць, журналіст, — прочитав він і повернув паспорт Коломійцеві. — Містер Думбадзе, теж журналіст… Ви задоволені, місіс?
Ні, місіс Ліліан не була задоволена: адже саме журналістів вона й стереглася найбільше…
До Баб-ель-Мандебської протоки, навіть далі, до самого Бомбея, пасажирам першого та другого класу з “Мажестіка” вистачало матеріалу для дотепів, гострих слівець і взагалі для веселощів — “ах, які ж пройдисвіти з цих газетярів!” Кожен намагався згадати чи вигадати та розповісти за щиру правду якийсь аналогічний випадок, що малював би проникливість, метикуватість, дійшлість та нахабство газетного кореспондента.
“Ах, хитруни, ах, шахраї, ах, штукарі!”
Коломієць і Думбадзе здобули на пароплаві максимальну популярність. Безперечно, старий лікар Нен-Сагор з його божевільними ідеями не міг досягти подібної.
Леді посміхалися, поглядаючи на них. Їх молоді кавалери підморгували репортерам і частували сигарами. Поважні джентльмени не відмовляли собі поплескати котрогось із цих спритних журналістів по плечу і процідити крізь зуби своє староанглійське “хо-хо!”. Навдивовижу, проте, в салонному побуті вони виявили себе таки добрими тюхтіями і більше соромилися з своєї популярності та виявів симпатії, ніж користалися з неї. Це приписано їхній професіональній потайності та однобічності, а також невихованості й плебейському походженню.
Словом, Думбадзе і Коломієць непогано влаштувалися на “Мажестіку” і почували себе зовсім не погано, тим паче, що й з лікарем Нен-Сагором та місіс Ліліан їм пощастило примиритися.
За такого примирителя перед усіма вважав себе помічник капітана. Виконавши свої офіціальні обов’язки і побачивши, що жодного протизаконня тут не чиниться, а просто сер Сагор та місіс Ліліан зробилися жертвою надмірної заповзятливості симпатяг-журналістів, доброзичливий офіцер повернув викритим журналістам їхні паспорти й махнув своїм матросам. Ті моментально зникли.
— Ви задоволені, місіс? — весело поцікавився він, наперед смакуючи, як розповідатиме він з відповідними прикрасами цей інцидент своїм друзям на юті.
— О так! — відповіла місіс Ліліан, трохи розчарована з своєї проникливості, але заразом і задоволена з того, що тепер ніяка небезпека їй з дідом не загрожує. — О так! Я дуже вдячна вам, офіцере, за вашу допомогу.
Потім, перечекавши, поки офіцер хвацьки відкозиряв і зник за дверима, вона звернулася до збентежених екс-медиків:
— Даруйте мені, панове, що я так повелася з вами, але ви самі в тому винні. Ви нам пробачте, але ніяких відомостей ми не збираємося вам давати.
Думбадзе і Коломієць стояли зовсім зніяковілі й збентежені.
Ще більше збентежений був сам старий лікар Нен-Сагор. Він почував незручність перед цими людьми, яким зразу був повірив так легко.
— Отже… — місіс Ліліан нахилила голову і чекала, коли невдахи репортери підуть собі з богом.
Але ні той, ні другий не рушали з місця. Думбадзе щось швидко говорив своєю незрозумілою мовою своєму колезі, а Коломієць, нахилившися, наспіх слухав його і розгублено поглядав на місіс Ліліан. Нарешті Думбадзе скінчив, і Коломієць звернувся до нетерплячої місіс Ліліан.
— Місіс, — сказав він, — місіс, я дуже вас прошу, ще одне слово. Нам так прикро, нам такий гидкий увесь цей інцидент, ми просимо, тисячу разів просимо дарувати нам, але… місіс, даю вам слово, що трапилося колосальне непорозуміння. Присягаюся чим хочете, що ми з колегою цілком щиро цікавимося справою, в якій ми сюди прийшли.