Olya_#1

— Власне, тут… — хлопчина поморщився. — Розумієте, після нашої вимушеної зупинки тут у мене виникли певні проблеми, природу яких я не до кінця розумію. Нібито нічого суттєвого — я міг би їх і проігнорувати…

— Говоріть, — кивнула Оля.

— Так… Бачте, мої підлеглі фіксують у наших користувачів симптоми легкої десинхронізації базових систем інтерфейсів. Ми їх ліквідовуємо, але з часом вони з’являються знову… Я б вас не потурбував, якби не вбачав у цих дріб’язкових неполадках певну систему.

— Симптоми ідентичні? — озвучила Оля перше, що прийшло в голову.

— В тому-то й річ, що ні, — одповів хлопчина. — У когось ми фіксуємо легку просторову дезорієнтацію, у когось нудоту, сонливість чи, скажімо, вповільнену регенерацію… Поява симптомів рознесена в часі, але, прогресуючи, вони врешті призводять до відчуття неясної тривоги — на неї врешті скаржаться усі пацієнти з подібною симптоматикою.

— То в чому причина? — вона крутнула головою. — «Гул» — це безперечний симптом ЧОГОСЬ, що його викликає?

— Нічого, — приглушено буркнув хлопчина. — У всякому разі, я не бачу, що б могло його викликати. Нудота чи млявість, очевидно, викликані розсинхроном… хоча я поки і не можу пояснити таку його розповсюдженість та постійні рецидиви. Але «гул» абсолютно ні з чим не пов'язаний, розсинхрон ніяк не міг його викликати, а більш серйозних неполадок ми не спостерігаємо.

— Сторонній вплив? — видихнувши, промовила Оля.

— Ні! — трохи голосніше озвався хлопчина. — У всякому разі, я його не виявляю… Проте це не все, — мовив він після короткої мовчанки.

— Що ще?

— Кілька годин тому я зафіксував слухову галюцинацію, після цього й звернувся до вас… тобто до криптографа патрульного судна, котре ми очікували.

— Якого роду був «глюк»?

— Нічого суттєвого… — хлопчина прицмокнув. — В принципі, його міг викликати розсинхрон, хоча і інтенсивніший за той, що ми спостерігаємо.

— Послухайте, містере Янсон… — Оля поморщила чоло. — Так важко щось сказати. Пришліть-но мені дані ваших спостережень — я їх проаналізую і одразу зв’яжусь із вами, добре?

— Ясна річ!

— Дякую, я маякну в Окі — у нас тут певні проблеми із зв’язком…

Дані, що прислав Олин колега з круїзного лайнера, і справді мали якесь не зовсім зрозуміле «друге дно». На перший погляд — дрібні неполадки. З однією точно такою ж Оля зіткнулась просто сьогодні, після виходу з анабіозу… І це не могло бути пов’язано — сержант Елізабет Уотс знаходилась в цей час у гіпер-струні довжиною в півгалактики і ніяк не могла нічого «підхопити» з борту «Independence». З іншого боку, розповсюдженість та постійні рецидиви…

Власне, щодо останнього, то Оля була схильна думати, що Янсон, просто кажучи, «перепильнував». Він прислав їй дані по шістнадцяти випадках, із них дев’ять поки що не мали рецидиву, ще чотири мали по одному за останні кілька днів, і лише решта три — найдавніші — мали вже по кілька рецидивів…

Розповсюдженість пояснювалась просто — вона була В МЕЖАХ НОРМИ. У підпорядкуванні служби інформаційної безпеки лайнера тринадцять мільйонів п’ятсот дев’яносто сім тисяч і сто дев’яносто п’ять чоловік. А шістнадцять випадків розсинхрону за двадцять три доби на таку кількість людей — це… Це, чорт забирай, ШТАТНА ситуація. Ну добре, нехай ми відкинемо силові підрозділи Paradise Inside та приватні армії багатіїв (у них зазвичай є свої криптографи)… Можна навіть не брати до рахунку всю багатомільйонну обслугу — більшість із них злидота, добре як оснащена «урізаним» інтерфейсом Skytek чи якоюсь власною куцою розробкою Paradise Inside. Такі обслуговуються автоматичною мережею або службовими дронами… Можна ще відкинути екіпаж корабля — їх зазвичай моніторять власні служби, співробітники Skytek здійснюють лише загальний нагляд. Це ще кілька тисяч чоловік…