Olya_#1
- Автор: Худенко Володимир
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Olya_#1». Краткое содержание книги:
Гострий сюжет, яскраві постаті героїв та їхні карколомні пригоди, калейдоскопічне тло створеного автором феєричного світу — то все лише засіб, щоб замислитись над сьогоднішнім буттям.
[ ENABLE / DISABLE]
…
admin:
Власне — так. На великих відстанях повідомлення, звісно, можна перехопити, проте я використовую власний шифр, і його навряд чи зламають. Маю надію, що ні — вибір невеликий.
[ ENABLE / DISABLE]
…
— Ніякого стороннього софту…
— …В силах безпеки ООН! — закінчила Оля фразу, і вони обидві весело розсміялись.
admin:
І ще одне, капітане. Я, звісно, ніякий не військовий, і Ви все це знаєте краще за мене, проте якщо полігон дійсно має стосунок до нановірусів, то краще постерегтись.
[ ENABLE / DISABLE]
…
— Але мені дійсно незручно, — знизала плечима Асланоглу.
— Та ну, припиніть… — одмахнулась Оля.
— Ні, ось візьміть, суто символічно…
nur_aslanoglu:
Тут результати зондування планети. На диво — все ніби безпечно, проте ми, звичайно, вживемо всіх необхідних заходів.
[ ENABLE / DISABLE]
…
admin:
Просто будьте на зв’язку.
І якщо виявите щось підозріле — повідомляйте мені.
[ ENABLE / DISABLE]
…
— Ну добре, бог з вами, — кивнула Оля.
— Дякую вам…
nur_aslanoglu:
Домовились.
До зв’язку.
[ ENABLE / DISABLE]
…
Асланоглу піднялась і неуважно роззирнулась.
— Ви мені й справді дуже допомогли, — вона всміхнулась. — І взагалі добре, що ми врешті отак по-простому поговорили…
admin:
До зв’язку.
[ ENABLE / DISABLE]
…
— Але мушу йти — купа справ.
— Керування бойовим зорельотом… — глузливо почала Оля.
— …Це вам не бовтання в солоденькій «дрімоті»! — завершила капітан і підморгнула їй. — Бувайте.
Вона розвернулась і виструнченим рівним, упевненим кроком подалась до ліфтів. Оля провела її поглядом і подумала, що вона-бо, либонь, таки помилилась в оцінці капітана — таке з нею рідко бувало, зазвичай вона вміла розрізняти людей. Але факт залишається фактом — вона, ясна річ, просканувала Асланоглу і, судячи з отриманих даних, та дійсно була цілком щирою, ніде їй, Олі, не збрехала і нічого не втаїла.
Ну, окрім одного… Не було в неї ніякої дівчини. І хлопця не було — узагалі нікого. І ніколи.
Оля ще раз зиркнула на виструнчену фігуру турчанки, на її сіро-чорний мундир, акуратну косу, залізобетонну поставу… і подумала, що, мабуть, то і не дивно.
Вернувшись до себе в каюту, Оля нарешті змогла передивитись свою кореспонденцію.
Перше відео було від мами і вельми уривчасте. Спочатку вона побачила Іллю — хлопчину-підлітка, чорнявого і сіроокого, субтильного, більше схожого на Аріну з Олею, ніж на Сахіра з Махду. Він сидів на диванчику у своїй кімнаті в Калькутті і тримав на колінах… ту ж таки Махду.
— Уже? Уже? — голосно вигукувала вона, шпортаючи його за рукав помаранчевого в’язаного реглана.
— Shut up! — сичав на неї Ілля, судячи з посмикування зображення — саме регулюючи різкість…
— Уже записує?!.. — не вгамовувалась мала.
Ілля напрочуд упевненим та буденним рухом накинув їй на голову капюшон салатового реглана з мультяшною Олею на пузі — закрив тим капюшоном половину її лиця. Малеча на те картинно застигла.
— Отже… — зітхнув підліток. — Привіт, Олю!
Він помахав рукою і затим струснув на своїх колінах застиглу сестру — та теж помахала, капюшон, одначе, так і не скинувши…