Першому гравцеві приготуватися

Я відчув різкий біль, коли затискачі навушника звільнили хрящ на лівому вусі. Пристрій відскочив від плеча і приземлився на коліна. У той же момент браслет на правій щиколотці клацнув і впав, оголивши смугу стертої червоної шкіри.

Тепер шляху назад не було. Доступ до відео з навушника мали не тільки працівники безпеки «IOI». Агентство з захисту прав боргових працівників використовувало його, щоб відстежувати і записувати мої щоденні дії, аби переконатися, що мої права не порушуються. Тепер, коли я зняв пристрій, не буде цифрових записів про те, що зі мною відбуватиметься далі. Якщо служба безпеки «ІОІ» зловить мене з краденими компрометуючими даними на флешці швидше, ніж я втечу з будівлі, — я труп. «Шістки» зможуть мене катувати і вбити, і ніхто ніколи не дізнається.

Я виконав кілька останніх завдань, пов’язаних з утечею, а тоді востаннє вийшов з інтранету «ІОІ». Зняв візор і рукавички та відкрив панель для техобслуговування консолі розваг. Під нею був невеликий порожній простір між стіною моєї і суміжної комірки. Я взяв тонкий, акуратно складений згорток, який там заховав. Це був вакуумний пакет з уніформою працівника техобслуговування у комплекті з кепкою та ідентифікаційним бейджем. (Як і флешку, я отримав ці предмети, заповнивши форму запиту, а доставили все у порожню кабіну на моєму поверсі). Я зняв комбінезон і витер ним кров з вуха і шиї. Тоді витягнув з-під матрацу два пластирі і заліпив рани у вусі. Одягнувшись в нову уніформу, я обережно витяг флешку з роз’єму розширення і засунув у кишеню. Взяв свій навушник і сказав:

— Мені потрібно скористатись вбиральнею.

Двері блоку біля ніг відчинилися. У коридорі було темно і безлюдно. Я запхав навушник і старий комбінезон під матрац, а браслет безпеки поклав у кишеню нової форми. Нагадуючи собі дихати, я виповз назовні та спустився драбиною.

На шляху до ліфта проминув кількох інших контрактників, але, як завжди, ніхто з них на мене і не глянув. Це було величезним полегшенням, тому що я боявся, що хтось мене впізнає і помітить, що я не в тій формі. Я стояв перед дверми ліфта затамувавши подих, поки система сканувала моє посвідчення майстра техобслуговування. Нарешті двері відчинилися.

— Доброго ранку, містере Таттл, — сказав ліфт, коли я увійшов досередини. — Який вам поверх?

— Вестибюль, — сказав я хрипло, і ліфт почав спускатися.

На моєму посвідченні працівника технічного обслуговування було надруковане ім’я «Гаррі Таттл». Я надав вигаданому містеру Таттлу повний доступ до всієї будівлі, а тоді перепрограмував браслет, щоб він виконував ті ж функції, що браслети майстрів. Коли двері та ліфт просканували мене, щоб перевірити, чи я маю необхідні права, браслет в кишені підтвердив, що все добре, замість того, щоб пропустити крізь мою дупу кілька тисяч вольт і затримати, поки не прибудуть охоронці.