Українська усна народна творчість
- Автор: Лановик Мар'яна Б., Лановик Зоряна Б.
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Українська усна народна творчість». Краткое содержание книги:
Серед обрядових пісень, які виконувалися під час застілля у домі молодого, значну кількість становлять твори жартівливо-еротичного змісту, які за формою та тематикою нагадують любовні веснянки та купальські пісні. У них звучать заклики наречених поцілуватись, або звертання до дружбів поцілувати дружок, до старостів — обійняти старостін чи свашок тощо. Очевидно, ці тексти є відгомоном давніх язичницьких оргій часів, коли парування молоді відбувалось у купальську ніч, або якими супроводжувався обряд весілля в далекому минулому.
Значно пізнішими за походженням є обряди «розбирання молодої» — коли свашки перевдягали наречену в іншу одіж (як правило, нову сорочку, в яку ще ніхто не одягався), готували до шлюбної ночі. Ці ритуали мають свої особливості у різних регіонах. Так, на карпатській території вони засвідчують те, що дівчина переходить у стан молодиць. При цьому старший дружба сокирою відрубує їй косу, що означає зміну в її житті і вважається, що, якщо волосся нареченої не буде відрубане одним ударом, то подружжя буде нещасливим. У багатьох регіонах дівчині вдягають хустку так, як її носять молодиці (при цьому наречена може виявляти своє небажання одягати хустку, тричі скидаючи її). Вдягнена як молодиця, вона «перетанцьовує» з усіма дівчатами та хлопцями зі своїм весільним віночком, прощаючись із дівуванням.
Після цього був ритуал «покладини» чи «комора». Готуючи постіль для наречених, притримувались багатьох табу, виконували ряд магічних дій, клали різноманітні обереги, трави, що теж знайшло своє відображення в деяких текстах:
У вище згаданих обрядах брали участь лише окремі представники родини молодого — його свашки та старший дружба, а решта гостей продовжували весільну гостину. Про відносно пізніший час походження деяких ритуалів свідчить важливість чесноти нареченої (саме від цього залежало, як відбувалося продовження весільного обряду). Хоча ця частина весілля менше зафіксована збирачами фольклору, існуючі записи свідчать, що, коли молода виявлялась чесною, то всі гості веселились, до столу подавали вареники з вишнями чи пироги з калиною, калинові калачі. Така ж символіка переважала у піснях, де молода порівнювалась з ягідкою, вишнею, червоною рожею тощо:
Якщо ж наречена виявлялась нечесною, то вона повинна була просити прощення у кожного з родини, а в обрядових піснях висміювався рід молодої, її батьки. Поряд з гостро іронічними піснями відбувалися обряди, якими близькі нареченого «метились» родові молодої: вдівали хомут на шию її матері, обмазували її ворота дьогтем, вішали білий прапор на комині її будинку чи дереві. Цей етап весілля має значні відмінності на різних територіях, що, очевидно, є наслідком давнього проживання у різних реґіонах різних праслов'янських племен, кожне з яких мало свої закони, які часто кардинально відрізнялись між собою. Так, у ряді східних реґіонів чесність нареченої не була суттєвою, подекуди взагалі її приводили в дім молодого, коли вона вже була вагітною (як запорука того, що вона може продовжити рід).
Обряд весілля завершувався ритуалом купання молодого подружжя у річці чи обливання водою. При цьому молоді мили одне одного. В інших регіонах молода приносила двічі воду з криниці. Перший раз водою обливалися бояри, другий — наречені. М. Грушевський описує, як на Бойківщині молодята з боярами після комори йдуть до річки, де разом зі старшими чоловіками та жінками бродять у воді, свекруха тричі обводить невістку по колу, після чого молода дружина набирає води і, повернувшись додому, кропить нею хату та все господарство. Чубинський описує подібний обряд, який на Переяславщині вважався довгий час основною весільною церемонією (навіть заміняв вінчання в церкві). За звичаєм наречених після комори вели «скривати ся» до криниці. При цьому молодого з молодою накривали весільною хусткою, де вони повинні були вмиватися «втираючись до хустки»: