Українська усна народна творчість

Безумовно, цей ритуал пов'язаний з весняно-літньою обрядовістю, що відображено у текстах обрядових пісень. Про довготривале побутування на різних слов'янських територіях язичницьких шлюбних обрядів, що проводились біля водоймищ чи були пов'язані з водою, свідчить велика кількість текстів весільних пісень, в яких основними є архетипи річки, криниці, джерела, та образи качок, лебедів, гусочок тощо і пов'язані з ними описи дівчини, що набирає воду чи йде з коромислом додому. Звідси, за спостереженнями О. Потебні, символіка весільних пісень: говорити парубкові з дівчиною біля криниці — залицятись, бути дівчині біля річки чи криниці — мріяти про подружжя, копати парубкові криницю — готуватись до одруження, купатись у воді чи переходити через річку (перестрибувати через потічок) — одружуватися. Ця символіка наближає такі твори до щедрівок про дівчину-перевізницю та човен з дівчиною, а згодом переходить у ліричні пісні про кохання та балади.

Післявесільні обряди розпочинались у понеділок після весілля. Як частина давніх звичаїв вони відображають систему ритуальних дій, виконання яких передбачало введення молодої господині у новий рід, її адаптацію в нових умовах. Тут теж збереглись елементи язичницьких культів та вірувань. Як правило, перше, що робила молода дружина після весілля, це йшла до річки чи криниці (віддаючи пошану воді), і з принесеної води варила їжу, якою вгощала родину свого чоловіка. Цим при здійсненні певних ритуалів вона прилучалась до печі та родинного вогню (домашніх духів). Нерідко вона клала у піч обгоріле поліно, взяте зі свого дому, та запікала півня, якого теж привозила з собою.