Українська усна народна творчість
- Автор: Лановик Мар'яна Б., Лановик Зоряна Б.
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Українська усна народна творчість». Краткое содержание книги:
Власне весільні обряди розпочинались в суботу вранці посадом нареченої, який відбувався у її домі в присутності рідні та запрошених. На окремих територіях цей обряд розпочинався розплітанням коси (у випадку, якщо за звичаєм це робиться не у п'ятницю ввечері, а в суботу зранку). Потім на голову клали весільний вінок, який і був символом шлюбу чи вінчання (етимологічно від «вінок», «вінець», яким у давнину скріплювали нове подружжя). Ритуали розплітання коси та посаду молодої носили сумний характер, і під час їх проведення наречена повинна була плакати. Цьому сприяли сумовиті пісні дружок:
Серед обрядових пісень, які виконувались у час посаду, значну частину становлять величання батьків нареченої. Наприклад, матері співали: «Мати Марусеньку родила, Місяцем обгородила, Сонечком підперезала, Да свекорка випроважала». їй також дякували за те, що вона виховала свою дочку роботящою, вранці будила, навчала господарювати, прясти, ткати, шити, вишивати, що молода вчасно вишила весільні рушники для старостів та сорочку молодому. Батькові співали величання, що він дає дочці хороше віно. Ця частина обряду була дуже зворушливою та емоційно насиченою, особливо, якщо наречена була сиротою, тому не мала віна, або ж виходила заміж з примусу. Тоді співали:
У подібних піснях образ ангелів часто заміняє більш архаїчний образ соколів, які летять подивитися на посад сироти. Вони можуть сприйматися, як душі померлих батьків нареченої, втілені у птахів. Нерідко ліричним героєм таких творів виступає батько нареченої, який просить Бога, щоб той пустив його на землю, подивитись на посад дочки:
Тут архетипи хмари, дощу, сонця є свідченням давнього походження тексту і виявляють його зв'язок із язичницькими анімістичними уявленнями, а також із жанрами замовлянь та похоронних голосінь. З похоронними голосіннями перегукуються пісні, в яких співається про те, що наречений, вирушаючи в дорогу за молодою, просить благословення у батька на його могилі:
У піснях для сироти з'являються також мотиви: «Кому ж ти будеш кланятись, коли батька (чи матері) не маєш?». Такі пісні супроводжували весільний обряд поклонів. До цього часу в окремих реґіонах зберігся звичай, за яким наречені-сироти йдуть на могилу до батьків, щоб просити благословення.
У час, поки молода сиділа на посаді, молодий вирушав із дружбами по наречену. Перед дорогою світилки прикріпляли на одяг бояр букети з квітів-оберегів, що повинні були їх охороняти від чарів та злих сил. Корінням цей обряд сягає давніх часів, періоду умикання дівчини чи взяття її силою (викрадення з дому). Про архаїчність цього звичаю свідчать і елементи текстів зі звертаннями до язичницьких божеств «Ой Ладо, Ладо» чи «Ладо моє, Ладо моє» та заклики на зразок: «До коней, бояри, до коней, Та до гострого меча! Та не бійтеся ночі, Бог вам до помочі». Кінь часто виступає побратимом нареченого, магічним помічником, сакральною твариною. У багатьох текстах з'являється мотив поради матері, що виряджає сина в дорогу; вона навчає його не пити першої чаші у гостях, а вилити коневі на гриву, що також мало магічне значення (ритуальне вгощання коня або випробування, чи напиток не отруєний). У цій групі пісень є також мотиви насильницького захоплення дівчини, що передано у картинах рубання шаблею калини, взяття фортеці чи міста.