Українська усна народна творчість
- Автор: Лановик Мар'яна Б., Лановик Зоряна Б.
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Українська усна народна творчість». Краткое содержание книги:
Колишні реальні битви молодого та його дружини за наречену збереглись у народних обрядах у формі драматичних дійств, які розігруються їх учасниками. Так, поїзд нареченого при дворі чи брамі зустрічали дружби нареченої, функція яких не пропустити «чужинців». При цьому розігрується сцена битви, яка супроводжується відповідними піснями:
Після ритуальної «битви» обидві сторони погоджуються на «мирні переговори», в яких староста нареченої вимагає від бояр молодого викуп за прохід крізь браму. Якщо молодий з іншого села, то йому доводиться «битися» та проходити крізь дві «сторожі». Окрім охоронців двору, він повинен пройти «перейму», поставлену перед селом. Ця традиція є відголоском давніх часів, коли, віддаючи дівчину іншому племені, рід (чи плем'я) втрачав хоронительку одного вогню, робочі руки, жінку, сини якої в майбутньому могли стати воїнами та мисливцями роду, дочки — новими робітницями, нареченими.
Тому, на думку М. Грушевського, в обрядах перейми чи сторожі важливе місце займала світилка нареченого, яка «приходить немов заложниця чи обмінниця на чолі поїзду молодого, гарантуючи, що рід, віддаючи свою дівчину, може собі дістати дівчину з того ж роду навзаєм».
Пройшовши перепони в дорозі, наречений входив у дім молодої, де відбувалась весільна трапеза, якою скріплювався шлюб подружжя. Цей обряд доносить відгомін багатьох епох та вірувань. Як зазначають дослідники, «до участі в довершеності весільного обряду покликуються таємничі сили домашнього огнища: стіни, що стережуть його, поріг, що відмежовує від чужих, злих сил; огнище — піч і духи предків, що живуть в ній. Обрядовість дуже складна, розгалужена...».
З ритуалів пізнішого періоду можна вичленити елементи колишніх звичаїв. Першим був обряд поклонів. У сучасній традиції він зводиться до потрійних поклонів батькам, при якому наречені тричі проходять по кругу, цілуючи руки матері та батька, а також хліб, який ті тримають. У сиву давнину цей обряд був значно складнішим і становив частину язичницької релігії. У центрі було поклоніння короваю, яким скріплювали шлюб: «Хліб — ...освячує нове подружжя і служить його фундаментом. Обмін хлібами між родами молодого і молодої — се підстава договору. Він уже сам, властиво, рішає справу, все дальше — се церемонія. І тут, в церемоніях, хліб грає першу ролю. Він не проста жертва богам, він свята річ, фетиш чи бог («святий коровай» як він зветься в піснях), який сам посвячує, стверджує і благословляє нове подружжя»:
Рухай, рухай, короваю із божого раю!
Ми до тебе готовесенькі, як лебеді білесенькі.
Обходячи тричі по колу, наречені спочатку вклонялись ідолові (покуттю, дідухові), печі, потім короваю, предкам роду. Не менш важливого ритуального значення тут, поряд з короваєм, набуває кутній ідол хати та піч (домашній вогонь, духи дому). За сучасними обрядами при освяченні подружжя скріпляється дві свічки: одна — наре ченої, друга — нареченого, що символізує поєднання молодої пари. У минулому цей ритуал мав значення поєднання вогнів обох родів. А в обрядових піснях, що виконують на цьому етапі весілля, знов з'являються архетипи дерев:
Ще одним важливим ритуалом при скріпленні нового подружжя було покроплення наречених водою: «Вода — сей символ розмноження і парування супроводить всі стадії його, почавши від новорічного, теперішнього йорданського поливання закоханих пар і великоднього обливання та літніх ігрищ коло води і до весільного акту кроплення водою молодих при вступі до нового двору і обрядове умивання або купання після комори (перед вступом в супруже життя), котре сильно виглядає на форму заключування подружжя «у води». В цей час співалися пісні з мотивами на зразок «Кропи нас, матінко, свяченою водою, Доброю доленькою».