Приватне життя феномена
- Автор: Гуцало Євген Пилипович
- Серия: Пригоди Хоми Прищепи #2
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Приватне життя феномена». Краткое содержание книги:
– Неодмінно супроводжують представники ЦРУ.
– Ага, зоотехніки, значить, – здогадався старший куди пошлють. – Ветеринари, значить... А багато доводиться їздити вашим свиням, багато доводиться втрачати в живій вазі?
– Нічого не вдієш, така доля у всіх свиней, що входять до корпусу швидкого реагування. Проте нас не турбують втрати у живій вазі, бо накладні витрати є в усякому бізнесі. Тим більше не можна не програмувати великі накладні витрати, коли йдеться про геополітику, про захист стратегічних інтересів США в усьому світі.
– І ваше гарматне м’ясо ждуть на всіх заготівельних пунктах? – допитувався Хома, вкрай зацікавлений передовим і будь-яким досвідом заокеанського свинарського комплексу. – Бо з нашого «Барвінку» ждуть і в районі, і в області, адже і їм треба виконувати план.
– У нас інша заготівельна система, – не став критись чоловік-циркуль. – Ми, як правило, не виходимо з інтересів тих, що представляють заготівельні пункти на місцях, ми керуємось тільки інтересами великого капіталу, транснаціональних концернів і корпорацій. Досвід історії показує, що ми вдаємось до примусового постачання гарматного м’яса з метою захисту прав людини як в Америці, так і далеко за її межами.
– Комплекс ваш хитрує, наче вовк, – озвався Хома. – Це ж треба так уміти захищати людські права!
– Як у вашій Яблунівці кажуть? – мовив чоловік-циркуль, і за всю їхню довгу розмову на обличчі майнув промінь усмішки – тонкий промінь, наче лазерний. – І вовк ситий, і кози цілі, так?
– Ага, кажуть, що розжалився вовк над поросям, як ніжки поод’їдав!
– А ще у вашому колгоспі «Барвінок» кажуть: і вовк ситий, і сіно ціле, так?
– Ага, кажуть, що біда вівцям, де вовк пастушить, – мовив Хома, украй подивований як тим, що побачив, так і тим, що почув із уст чоловіка-циркуля.
Тут знову по радіомережі свинарського комплексу стали транслювати ревіння танкових моторів та бушовисько танкового бою, в якому, либонь, зійшлись докупи великі броньовані армади. Молодняк по клітках метався по кутках, кувікав, рохкав, верещав, телесувався, наче нечиста сила перед судним днем. Вираз вдоволення появився на довгастому обличчі в чоловіка-циркуля, зате обличчя в старшого куди пошлють ставало таке, наче йому під шкіру сала ось заливають, а він мусить терпіти, й очі його скидались на дві рогатини, ладні кинутись на будь-яку гадину. Ой, Хомо, ой, мандрівнику великий, ой, знаменитий гостю всього американського континенту! Чи гадав ти колись у своїй обітованій Яблунівці, що за океаном потраплятимеш із вогню та в полум’я, що, перепливши океан, зможеш там і в калюжі втопитись, що, пройшовши мідні труби, попадеш чортові в зуби?! Але мусиш терпіти, адже ти гість, і не випадає гостеві порядкувати в чужій господі, хоч, може, й не збирався ти там поживитись, як пес макогоном, хоч, може, тому ти й воду подеколи не пив, що сподівався на мед.
РОЗДІЛ П’ЯТДЕСЯТИЙ,
Не встигли розвіятись мої підозри, страхи й побоювання, навіяні мракобіськими балачками чоловіка-циркуля та страхітливим видивом свинарського комплексу, як невдовзі в голові знову спрацювали радіобіологічні та телебіологічні здібності. Очевидно, я багато втратив за той час, коли вони були в занепаді, і велика низка пригод Хоми за океаном зосталась для мене таємницею за сімома замками. Серед тих пригод траплялись, мабуть, не менш фантастичні, аніж відвідини свинарського комплексу чи поліклініки для собак, і, напевне, доля зводила грибка маслючка ще з характернішими типами, аніж чоловік-циркуль чи власниця ірландського сетера – фарбована шатенка... Отож я мав таки зрадіти, коли, повторюю, невдовзі після попереднього сеансу в голові спалахнули нові імпульси, що звістували налагодження близького контакту з далеким континентом.
Зачинивши сінешні та хатні двері на замки, щоб унеможливити будь-чиє вторгнення в знахарчину господу, я вклався на ліжку. Авжеж, слід максимально зосередитися, сконцентрувати увагу, щоб не пропустити й найменших дрібниць. Хай вони й несуттєві, оті дрібниці, але всі треба поскладати в картотеку пам’яті, бо хто відає, чи не доведеться згодом складати найдетальніший звіт про почуте й побачене за океаном, – якщо не перед часом та історією, то перед колгоспом «Барвінок» та благословенною подільською Яблунівкою!
Хома, як завжди, появився перед моїм зором несподівано, мовби з конопель вигулькнув, бо чи то взяв він собі таку звичку поводитися за океаном, чи то тут мали вагу особливості зв’язку з імперіалістичним спрутом, себто з Америкою. І, на диво, не скинув свого традиційного одягу, в якому колись ходив позичатися спекулянтці Одарці Дармограїсі.