Приватне життя феномена
- Автор: Гуцало Євген Пилипович
- Серия: Пригоди Хоми Прищепи #2
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Приватне життя феномена». Краткое содержание книги:
– От ви все торочите: кнурці, кнурці! – не вельми поштиво сказав Хома. – Та на всякому свинарському комплексі кнурця потягне до свинки, а як не буде свинки, то всяке діло завалиться, тут не допоможе ніякий гітлерит.
– Передбачено й потяг кнурців до свинок! – відгукнувся чоловік-циркуль, наче автомат, який ніколи не виходить із ладу. – Задовольняються всякі низькі інстинкти гарматного м’яса, а серед них – і сексуальні. Як правило, першу категорію кнурців злучають із першою категорією свиноматок, бо ми постійно дбаємо про підвищення серійності поголів’я. Звичайно, біла масть допускається тільки до білої масті, тут ми свято сповідаємо расові принципи, а коли трапляються факти злучки великої білої породи з великою чорною породою, то особини, винні в такій злучці, суворо переслідуються. Як правило, вся вина і вся кара в таких випадках падає на велику чорну породу.
– А то й можуть оці, як їх... куклукскланівці лінчувати, еге? – поцікавився грибок маслючок.
– Ніде правди діти, можуть і лінчувати, – згодився чоловік-циркуль, кривлячись кисло, й око його праве стало порожнісіньке, що там не знайшов би ні цурки, ні пилинки, а в лівому – ні хуху ні духу.
– А як же тоді з правами свині у вашому свинарському комплексі? – не без єхидства мовив старший куди пошлють, виказуючи своїм запитанням, що він таки хитра пташка з яблунівського піддашка.
– В кого сила, в того й правда, – не став критись чоловік-циркуль. – І чим більша сила, то й більша правда, яка обертає на правду навіть велику неправду, щоб із тієї великої неправди сталась ще більша правда, а тая правда спородила ще дужчу силу!
– Еге ж, у вашому свинарському комплексі так, – не став сперечатись старший куди пошлють, котрий, здається, де з чужою допомогою, а де самотужки, розумом своїм колгоспницьким вник у всі таємниці свинарського комплексу. – їздять тут у вас на тих колесах, що собаки опівночі набріхують, вірять тут у ті закони, що собаки поміж своїм собачим ділом складають.
Закінчивши розмову біля залізної секретної стіни, за яку не було ходу не тільки Хомі, а й деяким сенаторам та конгресменам поміркованих поглядів, чоловік-циркуль і старший куди пошлють повільно йшли поміж станків для групового утримання ремонтного молодняка. Авжеж, бо хто б не вхоркався за таку екскурсію! По радіомережі свинарського комплексу транслювався вже не рев бою з апокаліптичною канонадою, а солдатський шлягер гітлерівських часів, що відзначався неприкритим еротичним змістом. Під цю музику молодняк весело, вдоволено рохкав, тирлуючись по клітках.
– Гаразд, – озвався старший куди пошлють, за яблунівською своєю звичкою чухаючи потилицю і, либонь, саме десь звідти вичухуючи думку, котра давно йому свербіла. – А потім звідси, із свинарського комплексу, на які заготівельні пункти маєте ви намір відправляти готове гарматне м’ясо?
– О, заготівельних пунктів багато! – не без зверхності відказав чоловік-циркуль наївному, як на його гадку, колгоспнику з яблунівського «Барвінку». І, загинаючи пальці на руці, став перераховувати: – Латинська Америка, країни в районі Персидської затоки, острови в Тихому та Атлантичному океанах... Немає такої точки на земній кулі, де б ми не мали заготівельних пунктів – старих чи нових. О, скрізь знайдеться гаряча точка, де є потреба в нашому гарматному м’ясі!
– А як у вас транспортують до місця? – запитав Хома. І, чомусь соромлячись, начебто підупавши на вивіреному своєму яблунівському патріотизмі, сказав: – Бо в нашому «Барвінку» як? На машині-скотовозі з високими бортами й натягнутим угорі тентом. А як не хочуть іти по дошках до кузова, то їх підганяють електропоганяйлом – дротом таким, що штрикає струмом... А кузов для них піском посипають, і підстилку стелять, і кормів трохи беруть, бо дорога є дорога.
– Ми своє гарматне м’ясо доставляємо до заготівельних пунктів на морських авіаносцях і на транспортних військових літаках, – не забарився з відповіддю чоловік-циркуль.
– Це ж за таку довгу дорогу вони багато втрачають у живій вазі...
– Так, у живій вазі наше гарматне м’ясо втрачає подеколи більше трьох процентів.
– Не самі ж летять чи пливуть, а хтось їх супроводжує? – допитувався Хома.