Хвороба Кітахари
- Автор: Рансмайр Кристоф
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-70-3
- Переводчик: Максим Солодовник
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Хвороба Кітахари». Краткое содержание книги:
Неоднозначність, багаторівневість месиджу — невід'ємна складова творчості видатного австрійця — відчуваються тут навіть гостріше, ніж у всесвітньо відомому «Останньому світі», даючи читачеві змогу по-справжньому заглибитись у пронизливу красу і своєрідну ліричність життя персонажів цього виразно кінематографічного тексту, який тільки на перший погляд може здаватися просто новим етапом авторської гри із жанром «альтернативної історії».
Амбрас часом кивав головою на розповіді Муйри. Виходить, він уже чув історію її патрона? Берінг бачив лише, що Амбрас страждає від болю і марно намагається пом'якшити ривки та струси їзди: він сидів, схрестивши руки на грудях та охопивши плечі долонями, ніби сам себе обіймав. Ні, він уже давно нічого не чув, будучи десь далеко. А Лілі поглинув погляд на узбережжя, на пінні гребені прибою: вона була на дорозі до Сантуса. Автопоїзд, який доставить моорське залізо до Пантану і вирушить уздовж узбережжя далі на південь, забере її з собою, це був її поїзд. Вона майже приїхала. Вона була зовсім близько від Сантуса.
Лише один Берінг, хоча й зовсім утомлений та виснажений, ловив кожне слово цієї бразилійки, іноді нахилявся вперед, ніби у найнапруженішій увазі, і тонув у її очах, і відчував на чолі дотик її темного волосся, що маяло на вітрі; він був ніби сам на сам із цією жінкою. Все, що вона говорила, говорилося йому. І серед багатьох нових імен та слів він чув тепер і назви європейських полів битв, які вона перераховувала наспівом, як віршик-лічилку, а потім, сміючись, пояснила, що за наказом патрона діти у школі фазенди «Аурікана» зазубрювали ці назви напам'ять і мусили виспівувати, хором та поодинці: Монте-Кастелло, Монтезе, Форново, Цокка, Колекйо, Кастельнево, Камайоре, Монте-Прано…
Той, хто міг, не збиваючись, на одному диханні відтарабанити напам'ять вісім vitorias, отримував від патрона нагороду — декілька монет або пакетик арахісу в карамелі, тому що на всіх цих полях битв, розта-шовних десь в Італії, Бразилія під драконячим стягом маршала Жуана Баптисти Маскареньяса ді Мораеса перемогла ворогів усього світу.
33. Аурікана
Панський дім фазенди «Аурікана» стояв на одній з багатьох терас, які господар, Плініу ді Накар, після вдалого повернення з Європи та з війни, наказав викопати, вирвати, випалити й вирубати у незайманому лісі біля бухти Пантану.
Поля, пасовиська, висячі сади маєтку, ніби величезні сходи, спускалися схилами Серра-ду-Мар до широких пляжів, звідки до веранд фазенди доносився заспокійливий шум прибою. Навіть пастухи, коли відловлю-вали у переляканому стаді тварин, призначених для забою, або, розітнувши якомусь племінному бику виразку, видавлювали звідти личинок овода, а потім натирали рану смердючою маззю, — навіть вони часом відволікалися від роботи і поглядали понад зубчастими термітниками вниз, на море.
Сеньйор Плініу ді Накар воював на боці Америки і під стягом свого улюбленого маршала переміг європейських варварів, а потім і самі джунглі: нагороджений найвищими воєнними орденами Бразилії, він ще в рік свого повернення додому отримав спадщину і разом з армією сільгосппрацівників викорчував ліс у бухті Пантану, посадив маніоку, кавові дерева та банани і відкрив каменоломню, а до того ж у вольєрах та клітках, які тепер стояли там і сям навколо будинку в тіні аврелій, віялових пальм та бугенвілій, розмістив найрізноманітніших представників фауни, яких він спіймав під час мандрів джунглями рідного континенту: гривастих вовків із Сальвадору, чорних ягуарів з Серра-ду-Жатапу, алігаторів Амазонії, лінивців, тапіра, королівських урубу й туканів, мавп та папуг понад десяти видів, червоних коралових змій та величезну, мов колода, анаконду.
З роками проіржавілі залізні прути та бамбукові ґрати деяких кліток та вольєрів майже зникли в заростях сельви, що насувалася, і сторонній відвідувач, незнайомий з фазендою, вже не міг сказати, де закінчується звіринець господаря і починаються джунглі: як знати, звідки лупають очі ягуара — з-за оплетеної зеленими пагонами решітки чи просто з-за гнучкого, розворушеного вітром підліску. А байянські ари з їхнім блакитним та крикливо-червоним хвостовим пір'ям — може, вони сидять у невидимих вольєрах, а може, й на свободі, поміж густих гілок. Хоча пристрасть патрона до колекціонування була невгамовною, кількість диких тварин, що безперешкодно гуляли його володіннями, далеко перевищувала кількість полонених звіринця; Берінгу, цьому дивному європейцеві, який своїм фаховим умінням наслідувати голоси птахів водночас і забавляв, і вражав, Муйра показувала в сутінках броненосців та легуанів, а ще цілу батарею банок із заспиртованими кораловими зміями, яких скотарі забили в загоні для молодняка.
Сім різних видів колібрі розпізнав Берінг у перші ж дні на фазенді, коли у спекотні, задушливі пообідні години гойдався у гамаку на веранді гостьового будинку, а крихітні пташки пурхали довкола скляних жбанчиків із цукровою водою, підвішених до балок стріхи. Час від часу колібрі завмирали у повітрі, як бабки, утворюючи кільце, тремтливу пернату корону, запускали вигнуті дзьоби у штучні квіти на жбанчи-ках і виглядали — разом з блискучими у склі водяними стовпчиками — таємними знаками, тотемами з переливчастого пір'я, дзьобів, пластикових квітів, вологи та світла.