Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Звертає увагу в зазначеному декреті і свідчення про те, що Афіни зобов'язувались допомагати Спартоку «всіма силами і на суші і на морі», якщо хто-небудь піде війною на володіння його предків чи самого царя [IG, II2, 653]. Таке зобов’язання свідчить, безсумнівно, про існування політичного договору, але наскільки він був реальним, сказати неможливо. На брак такого договору до захоплення Афін Поліоркетом, імовірно, вказує те, що Боспор залишився байдужим до долі афінян, поки вони самі не нагадали про себе. Тим паче Афіни перебували в такому стані, що навряд чи змогли б допомогти Спартоку, володіння-якого скорочувались.

Цікаво, що під час правління Спартока змінилась типологія, емблематика і вагова система золотих і срібних монет. До фінансування їх випуску залучався храм Аполлона, що також вказує на скорочення економічної спроможності царя[652]. Однак пантикапейські монети зберігали ознаки старої полісної системи, що свідчить про переважне володіння громадою пантикапейців правом їх карбування.

За правління Спартока припинило існування Єлизаветівське городище, яке тривалий час було головним центром греко-варварської торгівлі в районі Північно-Східного Приазов’я — Подоння і крайнім північно-східним пунктом торговельної діяльності боспорців[653]. Однак дуже скоро на його місці виникла боспорська колонія грецького типу, основним заняттям якої вважається добування найцінніших донських порід риб[654]. Цілком можливо, що з втратою територій варварських об'єднань, які постачали на Боспор хліб і рибу, боспорцям самим довелося зайнятись рибним промислом, щоб не втратити престиж на Понті в торгівлі з античними містами. Головними постачальниками імпортної продукції в нову колонію, певно, через посередництво Боспору, виступали Синопа, Гераклея Понтійська, Херсонес Таврійський, Фасос, Колхіда, а також малоазійські міста. Симптоматично, що серед торговельних центрів не було Афін.

Єлизаветівським городищем субколонізація Боспором дельти Дону не обмежилась. Особливий інтерес у зв'язку з цим викликає заснування боспорцями Танаїсу наприкінці IV — на початку III ст. до н. е. У Північному Причорномор'ї це найпізніша грецька колонія. І як кожна колонія вона існувала самостійно, незалежно від своєї метрополії, проте була тісно пов'язана з нею економічно і навіть залежала від її торгівлі[655]. Танаїс виник тоді, коли на Боспорі відбувалися значні економічні зміни, проходила переорієнтація торговельних зв'язків через скорочення експорту хліба і бажання продовжувати отримання худоби й риби. Заснування Танаїсу в далекій від міст Боспору місцевості меотійського узбережжя, у центрі розселення варварських племен мало сприяти й розширенню торгівлі з місцевим населенням. Але існування цього міста протягом трьох віків як незалежного від Спартокідів поліса елліністичного типу з яскраво вираженими полісними структурами[656] може свідчити про те, що не стільки економічні, скільки політичні причини спонукали якихось боспорців заснувати своє незалежне місто. Можливо, спершу це були прихильники законної влади на Боспорі, з якими розправлявся Євмел.