Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба
- Автор: Коллектив авторов, Толочко Пётр Петрович
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-0726-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Тривала (309—304 рр.), але надто енергійна діяльність Євмела, принесла чимало благ боспорцям [Diod., 20, 24, 5]. Проте відсутність епіграфічних документів його часу не дає змоги прослідкувати, за рахунок яких саме територій ще більше розширилася й зміцнилася держава [Diod., 20, 25, 3]. Також значно поліпшилися і зросли торгові зв'язки не лише з містами Егеїди, а й Понту.
Як і раніше, перше місце займав торговий обмін з Афінами. В боспорському експорті вивіз хліба сюди переважав. Але в значній кількості вивозилась і риба, зокрема осетрина, яка мала великий попит у афінян [Athen., VII, 2]. До однієї з важливих статей експорту належали продукти тваринництва — шерсть, шкури і т. ін. У промові проти Форміона Демосфен, наприклад, повідомляв, що афінський навклер Лампід, крім різних товарів, погрузив на палубу корабля 1000 шкур, що спричинилося до загибелі судна [Dem., 34, 10].
Афіняни в обмін на ці товари везли вино, маслинову олію, зброю і безліч керамічних та ювелірних виробів. Взагалі упродовж IV ст. взаємовідносини Боспору і Афін мали дружній характер, будувалися на основі повної рівноправності, взаємної вигоди[643].
У характері Євмела простежується чимало честолюбних прагнень. Він підготував ґрунт для здійснення великодержавних планів створення понтійської держави [Diod., 20, 25, 3], певно, на противагу експансійній політиці Лісімаха. Допомагаючи Візантію, Синопі, іншим містам на Понті, Євмел здобув собі славу філелліна, незважаючи на те, що громадяни його міст — греки за походженням — не користувались повними правами в його державі на відміну від самостійних демократичних полісів[644]. Під час облоги Каллатію Лісімахом Євмел зумів вивезти з нього тисячу каллатійців, надавши їм місто для поселення і місцевість Псою, імовірно, на території Сіндики, розділену на ділянки[645]. Таким чином, боспорський цар мав великі земельні володіння і право розпоряджатися ними на свій розсуд. Розподіливши землю новим переселенцям за полісним звичаєм, він значно укріпив громадянський колектив греків на Боспорі.
Крім того Євмел, як і його батько, дбав про авторитет Боспору на Понті. Він боровся з розбоєм і піратством геніохів, таврів, «ахейців» [Diod., 20, 25, 2], що значно поліпшило торговельні зв'язки. Незважаючи на порівняно короткий строк його правління і прихід до влади через братовбивство, він зумів досягти великих успіхів і стати широковідомим правителем, діянням якого було присвячено історичну розповідь анонімного автора, якою пізніше скористався Діодор[646]. За правління Євмела Боспор найбільше відповідав державі елліністичного типу з його строкатим гетерогенним населенням (боспорські і каллатійські греки, представники інших полісів, сінди, меоти, скіфи і варварські об'єднання), військом з різних найманців та культом Перісада І. Проте і за правління Євмела Боспор не став елліністичною BAΣIAEIA в повному значенні цього терміна, оскільки Євмел все-таки рахувався з громадянами, для яких він був архонтом[647]. За Пантикапеєм зберігалося право випуску монет, на яких традиційно зображалась голова Сатира чи Аполлона[648]. Певно, особливим політичним статусом на Боспорі, як і раніше, користувалася Феодосія, яка зуміла зберегти, хоч і номінальну, автономію та свої полісні традиції.
Правління Євмела було останнім, коли Боспор досяг свого найвищого розквіту за часів династії Спартокідів. Після нього почався повільний спад економіки і зменшилася територія держави.
Син Євмела Спарток III[649] за двадцятиріччя свого царювання (304/3—284/3) вже не зумів досягти значних успіхів і навіть втратив владу над варварськими об'єднаннями. В написах він іменується значно простіше за своїх предків: «архонт Спарток, син Євмела», «царствуючий Спарток, син Євмела», або ж «архонт і царствуючий Спарток, син Євмела» [КБН, 18, 19, 19, 974, 1043]. Однак на відміну від попередніх Спартокідів афінський деіфет 285 р. називає його «царем». У боспорських написах вже немає переліку підвладних цьому царю народів. Певно, вони зуміли відійти від Боспорської держави, стати незалежними, але перебували з нею у мирних стосунках, бо археологічні дослідження не фіксують для цього часу ніяких слідів розрух чи пожеж.
643
Брашинский И. Б. Афины... — С. 134—139.
644
Шелов-Коведяев Ф. В. Указ. соч. — С. 152.
645
Яйленко В. П. Ольвия и Боспор. — С. 298.
646
Блаватский В. Д. Античная археология... — С. 203—207.
647
Ростовцев М. И. Государство... — С. 192—193.
648
Анохин В. А. Монетное дело Боспора. — С. 140—141.
649
Існує думка, що спочатку на Боспорі недовго правив Селевк II (304—300), а Спарток був його співправителем (Яйленко В. П. Ольвия и Боспор. — С. 299— 300). Але Діодор вказував, що саме останній був спадкоємцем Євмела.