Ностромо. Приморське сказання

— Так, так, — нетерпляче перебив його капітан Мітчелл. — Бідолашний старий! Але чи маєте ви якісь припущення щодо того, як той негідник Сотільйо усе вивідав? Він же не захопив жодного з наших карґадорів, які допомагали з вагонеткою, правда? Та ні, це й неможливо! Вони ж — добірні люди, які працюють у нас на човнах уже п’ять років, а за цю роботу я сам заплатив їм понаднормово і проінструктував, аби вони принаймні двадцять чотири години ніде не показувались. Я бачив на власні очі, як вони промаршували разом з італійцями до залізничної станції. Головний інженер пообіцяв забезпечувати їх пайками, хай на скільки часу вони захочуть там лишитися.

— Ну, — повільно протягнув лікар, — я б сказав, що ви можете назавжди попрощатися з вашим найкращим баркасом і з капатасом карґадорів.

Тут капітан Мітчелл схопився на ноги від надмірного хвилювання. Лікар, не давши йому й рота розкрити, коротко розповів про ту роль, яку відіграв тієї ночі Гірш.

Капітан Мітчелл був убитий цією звісткою.

— Втопився! — приголомшено й нажахано шепотів він. — Втопився!

Потім він мовчав, начебто слухав, але був надто поглинутий звісткою про трагічний кінець, аби уважно стежити за ходом лікаревої оповіді.

Лікар прикинувся був, що ні сном ні духом нічого не знає, аж нарешті Сотільйо мусив привести Гірша, аби той знову повторив усю свою історію, яку цього разу вдалось видушити з нього з величезними труднощами, бо він щомиті заводив голосіння. Нарешті Гірша, ні живого ні мертвого, вивели й закрили в одній з горішніх кімнат, аби він був напохваті. Тоді лікар, далі граючи роль людини, яку адміністрація Сан-Томе не допускала до своїх таємних нарад, зауважив, що історія звучить неправдоподібно. Авжеж, казав він, про дії європейців він розповісти не може, бо ж був зайнятий тільки своєю роботою, доглядаючи за пораненими й відвідуючи дона Хосе Авельяноса. Він так успішно надав своєму голосу неупереджено-байдужого тону, що, схоже, цілковито ввів в оману Сотільйо. Доти дійство допиту тривало за формою: один з офіцерів, сидячи за столом, записував питання і відповіді, інші, тиняючись кімнатою, уважно слухали, пахкали довгими сигарами й не звóдили очей з лікаря. Але тут Сотільйо наказав усім вийти.