Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
Ганна ретельно оглянула свій туалет, як це робила за дівування перед яким балом.
Витираючи перед люстром обличчя одеколоном, вона подумала, що їй слід зробити масаж. Але сьогодні цю думку відкинула. Вона зробить це тоді, коли матиме в опері достатній стаж, щоб фарбувати губи.
Причепурена Ганна вийшла під руку з Володимиром на вулицю. Морозний ранок пересипався на снігу барвистими порошинками, розливаючись у повітрі сонцем, скрипом і дзвінками. Було молодо, ясно, весело. Ганні здавалося, що всі перехожі знають, куди вона йде зі своїм чоловіком, і з повагою проводять їх очима.
Ось молоді студентки з теками нот поспішають до музичного технікуму. Вони всі добре знають Володимира, з деякими він вітається. Вони, напевно, ззаду озираються на Ганну з заздрістю в очах. Любі дівчатка! Як мріють вони про оперу! Скільки мине літ, поки деякі з них побожно стануть за її лаштунки, а Ганна вже йде на репетицію. У неї було таке почуття, ніби це був її бенефіс.
Коли Ганна вийшла з Володимиром на сцену, з нею чемно привітався хормейстер на очах у інших співачок, потім із-за рампи швиденько підвівся пристаркуватий Гдаль і приділив Ганні кілька хвилин улесливої розмови. Ганна була привітна з кожним з цих відповідальних діячів сцени, демонструючи свою близькість із ними перед хором.
Володимир привітався з артистами і врешті зупинився перед Баталовою. Ганна глянула в його бік. У цей момент її погляд зустрівся з поглядом Баталової. Зніяковівши трохи, Ганна вклонилася. Баталова з байдужим виразом на лиці ледве кивнула їй головою й продовжувала розмовляти з Володимиром. Ганну вколола образа. Вона вже вважала за неприпустиме те, що після цього Володимир розмовляє з Баталовою.
Вона підійшла до нього.
— Володимире, ти спізнишся на лекції.
— У цю ж хвилину біжу. До побачення. — Він чемно вклонився, а Баталова велично піднесла йому свою руку для поцілунку.
— Прошу звільнити сцену. Всі на місця. Хор праворуч, балет ліворуч, — розлігся гучний голос режисера.
Уся маса людей заметушилась. Ганна слухняно пішла в свій бік, розуміючи, що на сцені вона займає дуже мізерне місце. Баталова ж продовжувала серед сцени розмову з артистом Джіонеллі, її зарозумілий вираз промовляв, що розпоряджень для неї не існує — вона сама тут владарка.
Репетиція почалася в хаотичній грі оркестру, хору та солістів. До цього приєднувались іще викрики диригента, хормейстера, режисера та інших технічних розпорядників сцени. Це нагадувало Ганні ті «котячі концерти», які влаштовував Володимир із Талею, тільки в далеко менших розмірах. Одначе вона була свідома того, що, як із шумовиння морського народився чарівний образ Венери, так із цього хаосу звуків мусить викристалізуватись чіткий і барвистий музичний твір.
Свідома своєї відповідальності, Ганна пильно стежила за паличкою маестро й одночасно прислухалася до розпоряджень режисера, щоб супроводити спів відповідними рухами. Вона до того захопилася своєю грою, що їй уже здавалося, ніби вона стала центром загальної уваги.
Коли це, як на глум:
— Хор, зі сцени!
На кону співала арію Баталова. Всі розпорядження припинено. Маестро звертає безпосередньо на неї увагу. Здавалось, цілий оркестр існував тепер тільки для того, щоб на тлі музики піднести горду постать Баталової, оздобити нюансами флейт і арфи її голос.
Ганна дивилася з-за лаштунків на Баталову з виразом зневаги в очах. Коли сусідка вловила її погляд, Ганна шепнула:
— Вона надто пихато грає…
І раптом злякано стрепенулась. Її слова, здавалося, всім стали відомі. Оркестр захвилювався. Громовим протестом загуркотів барабан. Металево різнули труби й литаври. Баталова металася по сцені з надсадним криком. Їй на допомогу збігались співаки. Крики протесту лунали в повітрі разом із піднесеними руками.
Ці крики затуркували Ганну. Вона мусила бути слухняним знаряддям, губила свою індивідуальність.