Беладонна. Любовний роман 20-х років

— Ти зі своєю Баталовою робишся нестерпна.

— Ти хочеш сказати, що в присутності Баталової я нестерпна для тебе.

— Ганно, — гостро глянув Володимир. — Ми колись із тобою умовлялись. Будь ласка, хоч на сьогодні стримай своє слово. Замовкни про Баталову.

Вони дійшли до убиралень і розстались. Володимир сердитий, а Ганна задиркувато-глузлива.

За свій диригентський пульт Володимир став іще більше зденервований, аніж був, коли Ганна лишила його біля дверей убиральні. Він нервово перекидав ноти, одночасно кидаючи різкі розпорядження.

Баталова вийшла на сцену трошки пригнічена. Її чорні брови, завжди підняті чіткими дужками, сьогодні були приламані. В її очах блукало якесь роздратування.

Ганна добре розуміла Баталову, й від того їй хотілося пирскнути сміхом на всю сцену, але вона перемогла себе й уже з серйозним виразом стала до хору.

Дія розгорнулася повним темпом. Артисти зі співом перехрещували сцену вздовж і впоперек. Оркестр поривався кудись осатанілим престо. Хор напружено чекав вступу. Раптом усе десь провалюється в прірву, тільки різкий крик серед несподіваної тиші:

— Та киньте нарешті к чорту ви своє улюблене фермато. Хто з нас кінець кінцем керує?..

Від несподіванки у Ганни заворушилися коси на голові. Очі Володимирові випнулися, як два сині пухирці, а зблідлі губи випліскували лайку. На кону перед ним стояла Баталова, мов школярка, і знічено крутила в руках шовкового шнурка від своєї торбинки. Моментами вона підводила очі, маючи намір щось різко відповісти, то раптом ніяковіла й відводила очі десь убік. Нарешті Баталова так розгублено почувалася, що от-от, здавалося, шнурок випаде їй із рук. Ганні стало шкода її. Це вже занадто. Настрій Ганні зіпсувався. Вона відчула, що частина провини за цей Володимирів випад падає на неї. Вона робить Володимира хамуватим, а цим ні він, ні вона не виграють нічого в очах оперових робітників. Але в міру того, як кожний рух Володимирів Баталова виконувала з улесливою слухняністю, Ганна переймалася погордою.

Так і слід із нею поводитись. Надто вже зарозуміла.

Після репетиції Ганна підійшла до Володимира.

— Я вже готова. Ходім!

Володимир уклонився до гурту артистів і оркестрантів, що його оточували, і мовчки взяв Ганну під руку. Дорогою він теж мовчав.

«Він гнівається на мене, — думала Ганна, — не було б мене сьогодні в опері, він, напевне, поїхав би обідати з товариством. Можливо, там він помирився б із Баталовою, а так його мучать докори».

Ні, з сьогоднішнього дня Володимир ані слова не почує від неї про Баталову.

Вже другого дня Ганна пішла на репетицію раніш за Володимира під приводом того, що їй потрібно дещо закупити в місті. Після репетиції вона теж вийшла, не дожидаючись.

Це трохи його здивувало.

— Чому ж ти на мене не чекала?

— От, дуже потрібно. Мене Гдаль проводив.

Володимир із робленою похмурістю знизав плечима.