Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
Володимир прийшов пізно, п’яний. Поли хутра були розкидані, губи йому посиніли з перепою, витяглись у зловтішну посмішку.
— Сьогодні, як бачиш, я — п’яний, Ганю! Не лайся, будь ласка. Це тобі нічого вже не допоможе. Я — п’яний. Це такий безперечний факт, як і те, що ти моя жінка. Ти не заперечуєш, га?
— Ти краще роздягнись, а то хутро волочиш по підлозі.
Володимир раптом скипів:
— А-а! Тебе обходить хутро? Я тебе просив, щоб ти мені його давала? Просив? Забери к чорту, щоб я більше його не бачив із тобою разом.
Ганна остовпіла. А Володимир уже п’яним криком скаржився до стін:
— Який чорт штовхнув мене на цю авантюру? Хто сказав, що нежонатому зле жити? Де мій спокій? Де моя воля?
Ганна, поклавши хутро, підійшла до Володимира. В її стиснутих вустах почувався гострий біль і разом твердий намір. Ганна мала щось рішуче промовити. Але Володимир знеможено схилився на стіл, і вся його охляла постать завчасу попереджала Ганну, що йому абсолютно байдуже до того, що вона буде казати. Ганна зневажливо глянула і пройшла в кімнату до Талі. Таля боязко визирала з-під своєї ковдри.
Володимир скоро захріп, а Ганна, вже напівроздягнена, ще довго стояла, замислившись, біля Талиного ліжка.
Вранці, коли Таля пішла до школи, Володимир підійшов до Ганни з виразом побитого пса:
— Ти гніваєшся на мене?
— Гніватись на тебе мені нічого. Але нам треба серйозно поговорити.
— Ти надаєш значення тому, що я сп'яна міг казати?
— Що в тверезого на умі — те в п'яного на язиці. Ти мав рацію. Ми не пара одно одному, й це треба якось ліквідувати.
Володимир посміхнувся. Він уже заздалегідь знав, що легко відіб'є цей наступ.
— Ти кажеш це зовсім не до речі.
— Якраз до речі. Я знаю добре, що я тебе зв'язую.
— Ганно, — строго промовив Володимир, — не говори дурниць. Ти ж добре знаєш, що я тебе люблю.
— Так для чого ж були ці докори?
— Буває ж нуда в чоловіка. Вчора чомусь я цілий день думав про тебе й про Ніка, репетиція пройшла ні к чорту. Я нервувався, лаявся. І в усьому, здавалось, була винна ти. Може, якби я зразу після репетиції прийшов додому, між нами сталася б справді сварка. Мабуть, я того підсвідомо боявся. Я залишився і почав вичитувати оркестрантам. Коли це підходить режисер: «Плюньте на все, Володимире Андрійовичу, ходім краще пообідаємо». Я погодився. З ним я нап'юся і про все забуду. Але ми пішли не самі. В галасливій компанії я ще прикріше почувався. Я бачив поруч із собою безжурну молодь, Баталову, Глинську, флірт, — але до всього того я вже був чужий. Наді мною тяжіли прикрі переживання. Я не міг фліртувати з Баталовою, знаючи твоє ставлення до неї. Разом з тим хотілося протестувати проти такої умовності, хотілося зробити щось рішуче… Але ж ти знаєш, що це був лише хвилевий настрій. Юність ніколи не повернеться вдруге. Життя йде своєю ходою.
Під розповідь Володимира у Ганни плелися свої думки. Вона роздумливо промовила:
— Так не можна нам далі. Ти мусиш знати, що я ні до чого тебе не зобов'язую. Розважайся собі, як хоч, фліртуй, з ким хоч, — це твоя справа. Єдине моє прохання до тебе — знайди мені посаду.
— Ганно! — ображено скрикнув Володимир, — цього тобі зовсім не потрібно робити! Ти вчишся, і цього з тебе досить.
— Ні, це конче треба зробити. Це обох нас звільнить від матеріальної й моральної залежності…
Володимир засоромився. Він почав просити в Ганни вибачення за свої брутальні зізнання. Це ж він зробив лише тому, що сьогодні не надавав їм жодної ваги. Це був лише порожній феєричний вибух хворих нервів…
Але Ганна стояла на своєму. Найкращі ліки для нервів — унормувати відносини. Для чого самим себе полонити, коли можна прожити вільно й дружньо?
Ганнині аргументи поволі почали проходити й до Володимирової свідомості. Він заперечував щораз роздумливіше і кінець кінцем екзальтовано промовив:
— Справді, ти маєш рацію. Сама свідомість того, що ти вільний, багато важить. Ідеш ти вулицею — ти сміливо дивишся у вічі кожній людині; ти не думаєш про зраду, не думаєш про обов'язки. Ти живеш безпосередньо… В твоєму погляді, Ганно, є щось нове. В іншій жінці я, напевне, цього не зустріну. Ну як не любити тебе, Ганнусю! Саме так треба розуміти розвиток подружнього життя. Цілковита незалежність одного від одного й разом із тим така спільність інтересів. Саме такий шлюб може бути міцний і щасливий!