Беладонна. Любовний роман 20-х років

Ганна заступила йому дорогу з хутром у руках.

— Вово, не вигадуй! Або вдягни хутро, або зовсім не йди. Застудишся. Тоді не одна репетиція пропаде.

— Нічого мені не станеться, — похмуро відповів Володимир.

— Володику, — благаючи звернулася Ганна, — коли хочеш, щоб я була за тебе спокійна, — одягни.

Це був той підкупний тон, коли слід було залишитися принаймні ввічливим.

Володимир став одягати хутро.

Ганна тільки тепер помітила, який він щупліший за Ніка.

Нікове хутро на Володимирові було як лантух. Він мусив широко загорнути поли, щоб мати хоч трохи пристойний вигляд.

— О, тепер ти, як московський купець, — засміялася Ганна.

Володимир злісно махнув рукою у відповідь на її зауваження й швидко вийшов за двері.

Ганні раптом стало сумно. Почуття були невиразні, і Ганна сама не знала, звідки походить той сум. Чи тому, що Володимир пішов сердитий, чи тому, що вона сама залишилася в помешканні перед картиною хуртовини, чи тому, що хутро нагадало їй про Ніка. Ганна заглибилася в самопізнання.

Уже з місяць минуло після смерті Ніка. Ця подія лягла Ганні на лиці кількома новими зморшками, а в душі їй рана, яка постійно ятриться. Така нагла смерть! Якийсь необережний рух, і загинуло життя, загинуло десять років упертої праці.

Може, Нік свідомо вкоротив собі віку, здійснивши свою попередню погрозу. І Ганна здатна була від розпуки розірвати груди, битись головою об мур. Тож причиною тому була вона! Вона — вбійниця! Але в такі хвилини самокатування на допомогу Ганні завжди ставав Володимир. Він утішав Ганну — вона тут ні при чому — розповідав, як під час демонстрування Нік був захоплений і, може, тільки через своє захоплення не помітив, що увімкнув іншого мечика. Ганна була вдячна Володимирові. Вдячна, що він знімав із неї обвинувачення, вдячна, що він поділяв з нею той сум втрати друга. Володимир став тепер для неї єдиною людиною з усіх близьких і рідних. На ньому тепер вона зосереджувала всю свою любов і ласку дружини. І що більший смуток був у Володимирових очах при згадці про катастрофу, то ніжніше дивилася на нього Ганна.

Другим стимулом Ганниної любові до Володимира було його піклування про Талю. Того ж вечора, після похорону, Володимир забрав Талю до себе. Він доглядав її, силкувався розважати, водив до кіна, в оперу, і хоч Таля була весь час засмучена, проте Ганна вже за сам намір ладна була піднести Володимира на найвищий щабель доброчинності.

Особливо тяжко було пережити перший тиждень. Невеличка кімната, де містилося три душі, була насичена важким сумом. Він налягав на кожному кроці, Опромінювався в кожному погляді. Але за цей час Володимир устиг підшукати помешкання з трьох кімнат, і в просторих кімнатах сум дуже розрядився. До нового помешкання перевезли й Нікові речі. Тепер, дивлячись на меблі в знайомих чохлах, Ганна думала, що сталося якесь чудодійне співжиття Ніка з Володимиром.

Але Ганну вразило, що Володимир передав Вольському Нікову лабораторію з усім устаткуванням, а найголовніше — напівзруйновану модель генератора, що її Вольський мав реконструювати. В душі Ганна ніяк не могла погодитися з Володимировими аргументами, що Вольський — єдиний з друзів, якому Нік довіряв секрет винаходу, й що тільки Вольський зможе його відновити. Проте Ганна не насмілилась перечити Володимирові, бо передчувала, що це призведе до серйозної сварки. Вона затаїла в душі нездійсненне бажання мати вдома хоч яку частку Нікової лабораторії.