Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор
- Автор: Конквест Роберт
- Год: 1993
- Язык: украинский
- ISBN: 5-325-00461-1
- Жанр: История
Электронная книга - «Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор». Краткое содержание книги:
«Жнива скорботи» — переконлива спроба відтворити для широкого загалу якомога повнішу картину цієї трагедії. Автор книжки — один із найвідоміших західних дослідників радянської історії Роберт Конквест — написав її тоді, коли не тільки в колишньому СРСР, а й багатьма на Заході не визнавався навіть самий факт голодомору.
Оригінал електронної версії книги знаходиться за адресою http://zhnyva33.narod.ru
Розміри цієї «чистки» були величезні. Уже після завершення процесу у «справі СВУ» повідомлялося про ув'язнення до Соловецьких концентраційних таборів студентів із Києва та інших міст України, засуджених у рамках цієї сфабрикованої змови. Цікаво зазначити, що багато «осередків» СВУ було «виявлено» в селах. Відомо також, що в березні 1930 р. велику групу українців, що служили в Першому сибірському кавалерійському корпусі, ув'язнили за обвинуваченням у зраді чи антирадянській пропаганді.
У лютому 1931 р. прокотилася нова хвиля арештів провідних представників інтелектуальних кіл — переважно визначних учених, які повернулися з еміграції у 1924–1925 рр. Вони, за даними ОДПУ, організували «Український національний центр», який очолили видатний національний діяч, історик Грушевський та колишній прем'єр незалежної України Голубович, на думку властей, — один із головних змовників. Грушевський уже протягом року зазнавав подібних нападок. Відомо, що в середині 20-х років, коли обмірковувалась можливість заборони його основної праці «Історія України-Руси», ОДПУ направило своїм місцевим працівникам спеціальний циркуляр, зобов'язавши виявляти усіх, хто цікавиться цією книгою.
Більшість членів «Українського національного центру», як повідомлялося у матеріалах ДПУ, — колишні есери. Вони, здогадне, мали «численних» рядових співучасника:
Цього разу прилюдного процесу не відбулося. Більшість обвинувачених відправили до концтаборів, хоча самого Грушевського попросту усунули з України і посадили під домашній арешт.
Ці кроки були вирішальними в наступі на українізацію. Вони означали придушення тієї частини старої інтелігенції, яка примирилася з радянською владою на платформі відродження самобутності української національної культури. В 1931 р. українська комуністична інтелігенція сама зазнала нападок на початку нової стадії знищення всіх тих ознак українського самовияву, які жили повним життям наприкінці 20-х рогів (до чого ми ще повернемося у розділі 13).
Цій першій агаві на українську інтелігенцію передувала загальна кампанія, спрямована проти селянства. Сталін добре розумів, що рушієм національного відродження України є інтелігенція, яка втілювала в собі самосвідомість українського народу, але також і селянські маси, які живили її протягом сторіч. «Обезглавлювання» нації шляхом усунення її кращих виразників було б суттєвою перепоною на шляху національного відродження. Саме це пізніше стало очевидним мотивом Катинської трагедії, як і масових депортацій з країн Балтії у 1940 р. Але Сталін, очевидно, усвідомив, що лише масовий терор супроти основної частини нації, тобто проти селянства, міг примусити країну до покори. Свою ідею щодо зв'язку між нацією та селянством він висловив досить чітко: «Національна проблема, в самій своїй суті, це селянська проблема».
Офіційна позиція з цього питання відкрито проголошувалася й на сторінках партійної преси. «Пролетарська правда» в номері від 22 січня 1930 р. стверджувала, що «знищення соціальної бази українського націоналізму — індивідуальних селянських господарств — було одним із основних завдань колективізації на Україні».
«Змову» СВУ, як бачимо, поширили на села. У зв'язку з цією «справою» було розстріляно багато сільських учителів, про що повідомлялося і в офіційних джерелах. В одній окрузі разом із групою селян розстріляли також головного лікаря округи та голову виконкому як змовників СВУ. Подібних повідомлень на сторінках тогочасної радянської преси можна було зустріти десятки.
Виступаючи на XVII з'їзді партії, керівник Компартії України Косіор заявив, що «націоналістичний ухил у Комуністичній партії України… грав виняткову роль у спричиненні та поглибленні кризи в сільському господарстві». У свою чергу, шеф ОДПУ в Україні Балицький так підсумував результати боротьби проти «антирадянських сил» у республіці: «У 1933 р. кулак ОДПУ вдарив у двох напрямах. Спочатку його удар відчули на собі куркульські петлюрівські елементи на селі, а по-друге, головні осередки націоналізму».