Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

4. Враховуючи специфіку майнових правовідносин між юридичною особою та її засновниками, ч. 3 ст. 96 ЦК спеціально підкреслює, що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями цієї особи, і навпаки. Проте, із цього правила передбачається можливість встановлення винятків законами і установчими документами.

5. Низка положень законодавства встановлює субсидіарну відповідальність засновників, учасників за зобов'язаннями юридичної особи. Правовий режим субсидіарної відповідальності до останнього часу визначався недостатньо. Певну визначеність у цей механізм внесено ст. 619 ЦК, яка передбачає можливість пред'явлення вимоги до особи, що несе субсидіарну відповідальність, якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не отримав відповіді на пред'явлену до основного боржника вимогу впродовж розумного строку. Але ж у випадках, коли субсидіарна відповідальність наступає у разі недостатності майна основного боржника, механізм субсидіарної відповідальності є, як правило, іншим. Тут можливі такі варіанти пред'явлення позовів до субсидіарного боржника: 1) кредитор звертається з позовом до основного боржника і особи, яка несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями основного боржника. Суд в таких випадках приймає рішення про стягнення суми боргу з основного боржника і субсидіарно — з особи, яка несе субсидіарну відповідальність. На стадії виконавчого провадження, коли виявляється неможливість виконання судового рішення в зв'язку з недостатністю майна основного боржника, має бути виданий другий виконавчий лист з точним зазначенням суми, що підлягає стягненню з особи, яка несе субсидіарну відповідальність; 2) кредитор звертається з позовом тільки до основного боржника. Після виявлення недостатності майна боржника виконавчий документ повертається стягувачеві, який може звернутись з позовом до субсидіарного боржника. Обидва названі варіанти не вповні відповідають ст. 368 ЦПК [44] і ст. 116 ГПК [31]. Але ж Україна відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [7] взяла на себе зобов'язання забезпечити доступ до правосуддя, що, зокрема, означає зобов'язання забезпечити виконання судових рішень. Тому навіть посилання суду на право діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами (ст. 19 Конституції України [1]), не може бути перешкодою для видачі виконавчих листів чи наказів господарських судів на стягнення боргу із субсидіарно зобов'язаної особи при недостатності майна основного боржника.