Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
2. Оскільки філія чи представництво не є суб'єктами цивільного права, юридична особа наділяє їх майном, цивільні права (право власності, господарського відання чи оперативного управління) на яке належать юридичній особі.
3. Визначення філії та представництва, що наводиться в ч. 1 та 2 ст. 95 ЦК, не дає можливості відрізнити такі відокремлені підрозділи юридичних осіб від інших підрозділів. Вказується на те, що філія чи представництво розташовується поза місцем знаходження юридичної особи. Але ж місцезнаходження юридичної особи визначається в ст. 93 ЦК не досить чітко. Воно може тлумачитись і як адміністративна одиниця, на території якої здійснена державна реєстрація юридичної особи, і як юридична адреса, що передбачає вказівку на населений пункт, вулицю, номер будинку, кабінету, кімнати. Тому визначення філії та представництва, що дається в ст. 95 ЦК, не може розглядатись як таке, що може використовуватись при застосуванні норм інших галузей права. Більш прийнятним для таких цілей є те розуміння філій, відділень та інших відокремлених підрозділів юридичних осіб, що дається в ч. 2.1.3 п. 2.1 ст. 2 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» [113]. Тут зазначається, що такі відокремлені підрозділи мають бути розташовані на території іншої, ніж юридична особа, територіальної громади.
4. Передбачається внесення відомостей про відкриті філії та представництва до Єдиного державного реєстру юридичних осіб (ч. 2 ст. 17 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб — підприємців» [192]).
Стаття 96. Відповідальність юридичних осіб
1. Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
2. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
3. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
4. Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації.
Юридична особа відповідає за зобов'язаннями її учасників (засновників), що пов'язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.
1. Положення статті, що коментується, поширюються на всіх юридичних осіб приватного права. Що стосується юридичних осіб публічного права, то ця стаття поширюється на них відповідно до ст. 82 ЦК, якщо інше не встановлено законом.
2. Частина перша ст. 96 ЦК формулює загальну матеріально-правову норму про те, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Це положення лише на перший погляд є декларативним, оскільки відповідне правило є само собою зрозумілим. Насправді, правове значення таких загальних положень є суттєвим, особливо коли в іноземному суді (комерційному арбітражному суді) застосовується законодавство України, і судді не мають системних знань про законодавство України.
3. У ч. 2 ст. 96 ЦК формулюється положення, що визначає зміст не цивільних (матеріальних) правовідносин, а правовідносин, які виникають і реалізуються на стадії виконавчого провадження. Щодо якого майна може бути застосовано арешт, на яке майно може бути звернуто стягнення — це питання судового (цивільного, господарського) процесу та виконавчого провадження. Але ж в ньому є і зміст, що має визначатись як цивільно-правовий (матеріально-правовий): юридична особа відповідає «належним їй майном». Матеріальне (цивільне) право визначає, яке майно належить юридичній особі. Майно може «належати» особі (в тому числі юридичній) на праві власності. Такий висновок можна зробити, наприклад, із ст. 322 ЦК і ст. 134 ГК [42]. Стосовно підприємств, які наділяються правом господарського відання або оперативного управління, Господарський кодекс переважно вживає слова «майно закріплюється» (ч. 2 ст. 74; ч. 3 ст. 76; ч. 3 ст. 78 ГК). Але вживаються і слова «майно, належне підприємству» (ч. 1 ст. 74 ГК). Поряд з цим неправильно було б відносити до майна, яке належить юридичній особі, те майно, право на яке особа отримала на підставі договору, що дає право тимчасового користування майном, а також на чуже майно, щодо якого юридична особа має речове право. Законом «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» [182] введено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менш 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна. Мораторій поширюється на нерухоме майно та інші основні засоби виробництва. «Літак не є засобом виробництва», — помилково стверджував Федеральний суд Канади в рішенні у справі про арешт українського літака. Літак завжди належить до основних засобів виробництва, якщо тільки він використовується в господарської діяльності, а не в сфері соціальної діяльності підприємства, що не має на меті отримання прибутку. Конституційний Суд України визнав згаданий Закон таким, що відповідає Конституції України [243].