Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
У 1917 р. брав активну участь в українському русі на Західному фронті. Протягом 15–24.11.1917 р. організував з українців частин Західного фронту полк ім. Костя Гордієнка, на чолі якого незабаром прибув до Києва, де брав участь у вуличних боях проти більшовиків. З 09.02.1918 р. — командир 3-го Запорізького куреня військ Центральної Ради, який після здобуття Києва 17.03.1918 р. був розгорнутий у 1-й Запорізький кінно-гайдамацький полк імені Костя Гордієнка Армії УНР. З червня 1918 р. — у розпорядженні начальника Генерального штабу Української Держави. З 29.07.1918 р. — начальник штабу 12-ї пішої дивізії Армії Української Держави. З серпня 1918 р. — у розпорядженні начальника Генерального штабу Української Держави. З 14.10.1918 р. — помічник начальника навчального відділу по піших школах Головної шкільної управи Військового міністерства Української Держави. З 28.10.1918 р. — помічник начальника 2-ї Київської спільної юнацької школи. З 01.12.1918 р. — помічник начальника Інструкторської школи старшин. З 22.12.1918 р. — начальник Житомирської юнацької школи. Перебуваючи на цій посаді, 13.03.1919 р. був контужений у бою, але залишився на чолі школи. З 02.06.1919 р. — командувач Волинської групи Дієвої армії УНР. З 09.07.1919 р. — військовий міністр УНР. З 05.11.1919 р. — товариш Військового міністра УНР. З 01.05.1920 р. — інспектор піхоти Армії УНР. З 05.10.1920 р. — генерал-хорунжий. З березня 1921 р. — 1-й генерал-квартирмейстер Генерального штабу УНР. З 19.08.1921 р. — начальник Генерального штабу УНР. У червні 1922 р. за власним бажанням звільнився у запас.
Петрів Всеволод, фото 1921 року (з фондів ЦМВОУ)
Жив на еміграції у м. Хуст, був професором місцевої Української державної гімназії. Читав лекції в Українському високому педагогічному університеті у Празі, був професором Української реальної гімназії у м. Моджари. 14–15.03.1939 р. перебував у Хусті під час Карпатської України, відмовився прийняти командування Збройними Силами Карпатської України, але дав згоду надати допомогу штабу місцевих січовиків.
30.06.1941 р. у Львові після проголошення революційним крилом ОУН (Бандери) Українського уряду на чолі з Я. Стецьком увійшов до складу уряду як військовий міністр Під час Другої світової війни брав активну участь у різних переговорах з німцями щодо долі України та українців. Кілька разів отримував пропозиції очолити Українське визвольне військо (1943) та Українську національну армію (1945), але відмовлявся. Був одним із найближчих радників командувача Української національної армії генерала П. Шандрука.
З 1945 р. перебував на еміграції у Західній Німеччині. Помер у таборі для переміщених осіб у Реґенсбурзі.
ЦДАВОУ. — Ф. 3947, особистий фонд В. П. Петріва; Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С 101–102, Ф 1078 — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С 46-зв. — 47; РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. — Д. 28573; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). — Львів — 1927. — Ч. 1, 1928. — Ч. 2, 1930. — Ч. 3; 1931. — Ч. 4, Петрів В. Житомирська юнацька школа//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1936. — Ч. 5. — С. 18–19, Ч. 6. — С. 7–10; Ч. 7–8. — С. 15–18; Ч. 10. — С. 11–15; Ч. 11. — С. 14–17; 1937. — Ч. 1. — С. 19–21; Ч. 3. — С. 14–17, Ч. 6. — С. 17–18; Євггимович В. Початки українського військового шкільництва в 1917–1918 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 12. — С. 7—10; Петрів В. Сторінка виправлень//За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С. 269–271; Єрошевич П. З боротьби українського народу за сюю незалежність//За Державність. — Варшава. — 1939. — № 9. — С. 19–20, 23, 35, 37–39; Єфремів С. Бої 14–15 березня 1939 року на Карпатській Україні//За Державність. — Торонто. — 1966. — № 11. — С. 128–164; Список Генерального штаба 1914. — СПб. — 1914. — С. 590, Список Генерального штаба 1917. — СПб. — 1917. — С. ИЗ; Білон П. Спогади. — Пітсбург. — 1952. — С. 85; Отрешко-Арський М. Воєнні школи Дієвої армії УНР//Тризуб. — 1973 — Ч. 71. — С. 9–18; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 91–92
(01.12.1882 — після 1922) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився у м. Ніжин Чернігівської губернії. Закінчив 2-й Московський кадетський корпус, Михайлівське артилерійське училище (1904), вийшов підпоручиком до 5-ї артилерійської бригади (Житомир). Згодом служив у 42-й та 44-й (Ніжин) артилерійських бригадах. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1911). Брав участь у Першій світовій війні. У 1917 р. — начальник штабу 7-ї стрілецької дивізії. Останнє звання у російській армії — полковник.
З 01.04.1918 р. — начальник відділу служби та навчання військ Генерального штабу Української Держави. Станом на 17.02.1919 р. — начальник організаційного відділу Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. Станом на 26.09.1919 р. — начальник служби Генерального штабу Дієвої армії УНР.
Петровський Микола, фото 1911 року (надано для публікації російським військовим істориком О. Г. Кавтарадзе)
Перейшов на бік Збройних Сил Півдня Росії: з 28.11.1919 р. — начальник штабу 6-ї Донської козачої дивізії. З 25.03.1920 р. — у резерві чинів Російської армії П. Врангеля. Білоемігрант. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С 47-зв. — 48; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914
(27.11.1887-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Кременчук Полтавської губернії. У російській армії — штабс-ротмістр (?).
З лютого 1918 р. служив в Окремому Запорізькому загоні військ Центральної Ради. Після розгортання загону в дивізію служив у 2-му Запорізькому полку Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З грудня 1918 р. — у 2-му (згодом — 20-му) Запорізькому ім. І. Мазепи полку Дієвої армії УНР. Навесні — восени 1919 р. — командир 7-ї кінної сотні 7-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу. У 1920–1921 рр. — командир окремої кінної сотні 1-ї Запорізької стрілецької дивізії Армії УНР.
Петрусь Яків, фото 1920 року (Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим. — Нью-Йорк. — 1956)
У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.
Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 219; Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим. — Нью-Йорк. — 1956. — С. 248; ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 39.
(21.11.1883—?) — полковник Дієвої армії УНР.
Народився на Чернігівщині. Закінчив Чернігівську гімназію, Віленське військове училище (1905). Станом на 01.01.1910 р. — підпоручик 206-го піхотного Ардагано-Михайлівського полку (Батум). Брав участь у Першій світовій війні. Потрапив до австро-угорського полону. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
Пилипенко Микола, фото 1918 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)
З весни 1918 р. — сотник 1-го козацько-стрілецького (Сірожупанного) полку військ Центральної Ради. З середини серпня 1918 р. — в. о. начальника штабу 1-ї козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії Армії Української Держави. Згодом — старшина 1-го Сірожупанного полку Армії Української Держави. З 19.11.1918 р. — командир окремого загону 3-го Сірожупанного полку у складі військ Директорії, згодом — помічник командира та в. о. командира 3-го Сірожупанного полку 3 05.04.1919 р. — начальник штабу 2-ї Сірожупанної дивізії Дієвої армії УНР, у складі якої 16.05.1919 р. потрапив у Луцьку до польського полону. З березня 1920 р. — помічник начальника штабу 4-ї стрілецької бригади Армії УНР. З 18.05.1920 р. — командир 11-ї запасної бригади, що мала бути сформована з мобілізованих селян Брацлавського, Ольгопільського, Балтського та Гайсинського повітів. Влітку 1920 р. — командир 3-го запасного залізничного куреня 6-ї запасної бригади Армії УНР. Подальша доля невідома.