Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп 2. — Спр. 557 — С 109, 202; ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп 1. — Спр. 101. — С 66, Греків О. Весна 1918 року в країну/За Державність. — Торонто. — 1964 — Ч. 10. — С 23–26; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма — Київ — 2002. — С 280, 375, 422; Капусгянський М Похід українських армій на Київ-Одесу в 1919 році, Маланюк Є Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С 101, 113,132,133, 140,157,158,171,174,182,215, 226; Українська Центральна Рада, зб. док. — Київ — 1996. — Т. 1 — С 237.
(?—?) — сотник Армії УНР.
Падалка Микола, фото 1921 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — 4 9)
На військовій службі з квітня 1916 р. Останнє звання у російській армії — поручик.
З 05.05.1917 р. — начальник команди розвідників 1-го Українського козацького полку ім. гетьмана Б. Хмельницького. З 15.01.1918 р. — приділений до Гайдамацького Коша Слобідської України. 15.04.1918 р. демобілізувався. З 07.11.1918 р. — помічник коменданта Старокостянтинівського повіту. У березні — квітні 1919 р. — звягельський повітовий військовий комендант. З 11.04.1919 р. — призначений полковником для доручень, помічником командувача Північної групи Дієвої армії УНР у справах мобілізації. З 03.05.1919 р. — у відпустці через хворобу. З 11.10.1919 р. — старшина закордонного відділу Генерального штабу Дієвої армії УНР. З 09.07.1920 р. — молодший старшина відділу військової підготовки Генерального штабу УНР.
У 1920—30-х рр. жив у Польщі. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 169. -G 32; 145; Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С 102; Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність. — Каліш. — 1936. - № 6. — С 13–64; Варшава — 1937. - № 7. — С. 9–56.
(30.01.1896-07.1944) — сотник Армії УНР.
Народився у с. Бесідка Київської губернії. Закінчив Колегію Павла Галагана у Києві, навчався на фізико-математичному факультеті Київського університету. Закінчив Миколаївське артилерійське училище у Києві (01.04.1916). Брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — поручик.
10.12.1918 р. вступив до Дніпровської гарматної бригади військ Директорії, у складі якої брав участь у боях проти польської армії на Галицькому фронті, а згодом (після того, як у травні 1919 р. бригаду було передано з УГА до Дієвої армії УНР) — проти більшовиків. У грудні 1919 р. — захворів на тиф. У 1920–1921 рр. служив у 1-й Запорізькій гарматній бригаді Армії УНР.
У 1922 р. виїхав до Чехо-Словаччини, У 1927 р. закінчив хіміко-технологічний відділ Української господарської академії у Подєбрадах.
З 1928 р. служив контрактовим офіцером у польській армії. У 1934 р. закінчив Вищу військову школу. Останнє звання у польській армії — майор. Під час Німецько-польської війни 1939 р. на чолі 3-го дивізіону 26-го полку легкої артилерії брав активну участь у боях проти німецьких військ, був поранений, потрапив до полону.
Палієнко Микола, фото 1943 року (Євген Побігущий-Рен. — Мозаїка моїх споминів. — Мюнхен-Лондон. — 1982)
У 1940–1943 рр. працював інженером на цукроварні. У червні 1943 р. вступив добровольцем до стрілецької дивізії військ СС «Галичина», командував вишкільним артилерійським полком цієї дивізії. Згодом очолював дивізіон важкої артилерії. Загинув у бою під Бродами.
Горбач О. Микола Палієнко//Вісті братства бувших вояків 1 УД УНА. -вересень 1951. — Ч. 7(9). — С. 13; Руккас А. Участь українців — контрактних офіцерів польської армії у вересневій кампанії 1939 р.//Київська Старовина. — Київ. — 2003. — Ч. 3. — С. 90— 102; Побігущий Є. Мозаїка моїх споминів. — Мюнхен-Лондон. — 1982. — С. 121, 133, 146, 152, 161, 163; Наріжний С. Українська еміграція. — Прага. — 1942. — С 149
(1890—?) — повстанський отаман.
У листопаді 1918 р. був ув'язнений у Косому Капонірі у Києві за участь у повстанні проти П. Скоропадського. У ніч з 13 на 14 грудня 1918 р. брав участь у повстанні ув'язнених під керівництвом отаманів Тютюнника і Вовка, в результаті якого повстанці захопили Печерськ. З 15 грудня 1918 р. — командир Особливого Ударного корпусу військ Директорії, який складався з учасників повстання проти влади гетьмана П. Скоропадського у Києві. На чолі корпусу брав участь у придушенні більшовицького повстання у Житомирі 09.01.1919 р. Після цього тривалий час рейдував у запіллі Дієвої армії УНР, аж доки на початку березня 1919 р. загін не був роззброєний на ст. Ярмолинці Окремим стрілецьким Запорізьким куренем П. Шандрука. Згодом перебував під слідством за погромництво. Подальша доля невідома.
Середа М. Отаман Палієнко//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1929. — Ч. 3. — С. 22–24; Р. С. Окремий стрілецький Запорізький Курінь//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 12. — С. 19–22.
(?—?) — підполковник Армії УНР.
Останнє звання у російській армії — капітан. У 1916–1917 рр. перебував у таборах військовополонених в Австро-Угорщині.
З лютого 1918 р. — командир сотні у 1-му козацько-стрілецькому (Сірожупанному) полку. У вересні 1918 р — звільнений з 1-ї козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії за протигетьманську пропаганду. Служив у залізничній охороні Конотопсько-Бахмацького району. З 15.11.1918 р. — начальник постачання штабу військ Директорії. З 17.11.1918 р. — начальник Сірожупанної дивізії військ Директорії. З 19.11.1918 р — командувач повстанських військ на Чернігівщині. З 17.01.1919 р. — знов начальник Сірожупанної дивізії Дієвої армії УНР. 12.03.1919 р. був усунутий з посади командира дивізії через звинувачення у бездіяльності під час боїв за Бердичів. 19.03.1919 р. — зарахований до резерву армії до кінця розслідування справи залишення Бердичева і Житомира. У квітні 1919 р. — помічник начальника 18-ї Дієвої дивізії Дієвої армії УНР. Заарештований 07.05.1919 р. у справі повстання отамана В. Оскілка. У 1920–1921 рр. у ранзі підполковника був приділений до штабу 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 97. — С 35; Прохода В. Записки до історії Сірих (Сірожупанників)//За Державність. — Каліш. — 1929. - № 1. — С. 83–117; Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність. — Каліш. — 1935. — № 5. — С. 10; Варшава. — 1937. - № 7 — С 23–24, 52, 54–55; Бутовмч М Формування Сірої дивізії у Володимирі-Волинському//За Державність. — Торонто. — 1966. — № 11. — С 32–41; Ященко М. Що то було?//За Державність. — Каліш. — 1930. - № 2. — С. 125–136; Ремболович І. 1918 рік на Чернігівщині//За Державність. — Варшава. — 1938. — № 8. — С. 93–94; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 115. — С. 14; Прохода В. Записки непокірливого. — Торонто. — 1969. — Кн. 1. — С 258–260, 315–321
див. Неїлов (Неїло-Палій) Борис Васильович.
див. Сидорянський (Палій-Сидорянський) Михайло Данилович.
(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
У 1917 р — ад'ютант 4-го Сердюцького Георгіївського полку ім. І. Богуна військ Центральної Ради. Брав участь у січневих вуличних боях проти більшовиків у Києві у січні 1918 р. З 09.02.1918 р. — старшина Окремого Запорізького загону військ Центральної Ради. У 1919 р. — ад'ютант Житомирської юнацької школи та помічник командира 3-го пішого Подільського полку Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований у Рівному польською владою. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — От, 2. — Спр. 90. — С 2-зв. — 3.
(07.12.1886-?) — полковник Армії УНР.
Народився у Києві, кубанський козак за походженням. Закінчив Костянтинівську реальну школу, Одеське піхотне юнкерське училище (1906), вийшов хорунжим до 3-го Кубанського пластунського батальйону. З початком Першої світової війни був переведений до 78-го піхотного Навагінського полку, в якому командував ротою та батальйоном. Закінчив Двінську школу авіаційних спостерігачів (січень 1916 р.), служив військовим льотчиком 13-го авіаційного загону. 15.06.1917 р. отримав звання підполковника за бойові заслуги. За Першу світову війну був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, Англійським військовим хрестом Короля Георга. Неодноразово був поранений та контужений, двічі пережив авіакатастрофу.