Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
ЦДАВОУ. — Ф. 4061. — Оп. 1. — Спр. 1. — С. 4–7; Гнойовий І. Спомини про 19 піший український полк в році 1917//Табор. — Варшава. — 1928. — Ч. 6. — С. 49–62; Омельченко Т. Від Кременчука до Бірзули// За Державність. — Каліш. — 1929. — Ч. 1. — С. 165–169; Наливайко В. Спомини лікаря з української війни 1918–1920//За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9. — С. 114; Артюшенко Ю. Генерал Борис Поджіо. — Торонто. — 1955; Артюшенко Ю Події і люди на моєму шляху, На чужині. — 1966. — С. 37, 39; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 262.
(1890–1957) — полковник Армії Української Держави.
Син учительки з с. Балаклія Смілянського повіту Київської губернії. Стверджував, що походив від козацького гетьмана Якова Остряниці. Закінчив Чугуївське військове училище (1914), де був особистим ад'ютантом полковника Астафєва (Остапури-Степового), служив у 75-му піхотному Севастопольському полку (Гайсин), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. За бойові заслуги був нагороджений Георгіївською зброєю. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
У червні 1917 р. служив у запасному броньовому дивізіоні у Петрограді. За деякими свідченнями з групою солдатів-українців зумів добитися рішення російського уряду про передачу Україні запорізьких козацьких прапорів і клейнодів, отримав їх в Історичному музеї та незабаром привіз в Україну. Був одним з організаторів Вільного Козацтва. На з'їзді козацтва у Чигирині 03.10.1917 р. був обраний генеральним писарем Вільного Козацтва. З 29.04.1918 р. — генеральний писар Власної канцелярії гетьмана П. Скоропадського.
У грудні 1918 р. разом з гетьманом П. Скоропадським виїхав до Німеччини.
Полтавець (Полтавець-Остряниця) Іван, фото 1918 року (ЦДАКФАУ)
У січні 1923 р. заснував у Мюнхені Українське Національне Козацьке товариство, називав себе гетьманом України. Помер на еміграції у Німеччині.
Євтимович В. Олелько Сергійович Остапура-Степовий// Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 7–8. — С 29–33, Чугуевцы — Новый Сад. — 1939 — Кн. 2 — С. 62; Каленик Лисюк, Цікаве з історії УВК 1917 р.// Українське Козацтво. — 1969. — Ч. 3–4 (11–12). — С. 18–20; Водяний Я. Українське Вільне Козацтво та його з'їзд в Чигирині 3.10.1917//літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 10. — С. 4–6; Осташко Т. Український козацький рух в еміграції (1919–1939)// Український консерватизм і гетьманський рух. — Київ — 2000 — С 285–294
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 6-го Східно-Сибірського гірського артилерійського дивізіону (станція Іман, Далекий Схід). Останнє звання у російській армії — полковник.
З 07.09.1918 р. — командир 29-го легкого гарматного полку Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З 30.01.1919 р. — командир 57-го гарматного дієвого полку Дієвої армії УНР.
Восени 1919 р. перейшов на бік білих, служив у Збройних Силах Півдня Росії та Російській армії П. Врангеля. Білоемігрант. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр. 4. — С. 25.
(18.03.1878 — після 1922) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився на Чернігівщині. Закінчив Єлисаветинське Михайлівське професійне училище, Тифліське піхотне юнкерське училище (1898), вийшов підпоручиком до Горійського піхотного резервного батальйону. Згодом перевівся до 123-го піхотного Козловського полку (Курськ), у складі якого брав участь у Російсько-японській війні. Був поранений. За бойові заслуги одержав звання штабс-капітана та Золоту Георгіївську зброю (1905). Закінчив Імператорську Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1911), служив на штабових посадах. За Першу світову війну був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою та орденом Святого Георгія IV ступеня. У 1917 р. — начальник штабу 2-ї стрілецької дивізії. Останнє звання у російській армії — полковник.
З 20.01.1918 р. — призначений начальником штабу 10-го Українського корпусу військ Центральної Ради, однак на посаду не прибув. З 08.03.1918 р. — начальник відділу особового складу Генерального штабу УНР. Станом на 27.12.1918 р. — 2-й отаман-квартирмейстер штабу Дієвої армії УНР. З 21.01.1919 р. — член Військово-наукового комітету з вироблення військових статутів. Станом на 26.09.1919 р. — помічник начальника 2-ї управи штабу Дієвої армії УНР.
Попелло Хрисанф, фото 1911 року (надано для публікації російським військовим істориком О. Г. Кавтарадзе)
Наприкінці вересня — початку жовтня 1919 р. перейшов на бік білих, перебував у резерві командного складу Збройних Сил Півдня Росії та Російської армії П. Врангеля. У 1920 р. був членом Української громади у Криму, планувався генералом Янушевським на посаду начальника штабу Української дивізії, що мала бути сформувана у складі Російської армії П. Врангеля.
З 1921 р. жив на еміграції у Каїрі (Єгипет).
ЦДАВОУ — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 46-зв. — 47; Список Генерального штаба на 1914 — СПб. — 1914
(1881? — після 1931) — український військовий діяч.
Служив офіцером у 11-му гренадерському Фанагорійському полку (Москва), у складі якого вирушив на Першу світову війну. У 1915–1917 рр. — офіцер 6-го авіаційного парку. Закінчив Офіцерську автомобільну школу, служив на посаді командира 26-го кулеметно-автомобільного взводу. З 20.12.1916 р. — командир бронеавтомобільного дивізіону особливого призначення. Був нагороджений орденом Святого Георгія (03.02.1916, за бій 17.08.1915). Останнє звання у російській армії — підполковник.
На І Всеукраїнському військовому з'їзді 18–20.05.1917 р. був обраний членом Українського Генерального Військового комітету. З кінця липня — завідувач муштровим відділом УГВК. З серпня 1917 р. — комісар УГВК при штабі Одеської військової округи. Член Центральної Ради. У січні 1918 р. — військовий консультант української мирної делегації у Бресті-Литовсь-кому. Навесні 1918 р. — головноуповноважений міністерства продовольчих справ УНР, головний інспектор Державного хлібного бюро. У 1919 р. — представник Директорії УНР на переговорах з Антантою.
Перебував на еміграції. У 1920-х рр. повернувся до Радянської Росії. Жив у Москві, працював у підприємстві «Сільгосптехніка». У 1931 р. проходив у справі Українського Національного центру. Подальша доля невідома.
Кедровський В. В боротьбі за Державність//За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С. 9–22; Смовський К. Гайдамацький Кіш Слобідської України та його артилерії в 1917–1918 році//За Державність. — Каліш. — 1935. - № 5. — С 137–140; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 48, 52, 53.
(01.08.1889—?) — командир кінного полку Дієвої армії УНР.
Походив зі спадкових дворян Вінницького повіту Подільської губернії. Народився в Одесі. Закінчив Вінницьке реальне училище, Технічну Вищу Школу у м. Грац (1911), навчався у Петроградському Політехнічному інституті. У червні 1915 р. закінчив Володимирське військове училище. У 1915–1916 рр. був приділений до 7-го драгунського Кінбурнського полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений Георгіївською зброєю (08.05.1917). Останнє звання у російській армії — поручик.
У 1918 р. — старшина Лубенського Сердюцького кінно-козачого полку Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З травня 1919 р. — командир 1-го кінного Лубенського полку Дієвої армії УНР. 04.11.1919 р. перейшов з більшою частиною полку на бік Збройних Сил Півдня Росії. Подальша доля невідома.