Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
У 1918 р. — начальник муштрово-мобіліза-ційного відділу штабу 7-ї пішої дивізії Армії Української Держави. З 14.12.1918 р — т. в. о. начальника штабу 7-ї пішої дивізії військ Директорії.
Пересада Михайло, фото 30-х років (За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6)
З липня 1919 р. — отаман-квартирмейстер штабу Київської групи Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р був інтернований польською владою у Рівному. З середини березня 1920 р. — начальник штабу запасної бригади 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР, що формувалася у Бресті-Литовсько-му. З кінця травня 1920 р. — начальник штабу 7-ї запасної бригади Армії УНР, яка мала бути сформована у Києві. З 05.10.1920 р. — полковник. З 07.08.1920 р. — начальник штабу 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. З червня 1921 р. — начальник канцелярії Партизансько-Повстанського штабу Ю. Тютюнника. З жовтня 1921 р. — голова Українського інформаційно-пресового бюро у Львові, яке виникло замість Партизансько-Повстанського штабу та займалося розвідувальною діяльністю. Помер та похований у Львові.
РГВИА — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 131–355; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп 2. — Спр. 653. — С. 57–60; Ф. 1078. — Оп 2. — Спр 90. — С. 1-зв. — 2; Порохівський Г Матеріали до історії 2-і Кулеметної бригади//За Державгасть. — Каліш. — 4 1— С 135–164; Тютюнник Ю. З поляками проти Вкраїни. — Харків. — 1924 — С 86, Герчанівський А Вигнати окупанта — Мюнхен. — 1963. — С. 32–33.
(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився на Херсонщині. Станом на 01.01.1910 р. — поручик 125-го піхотного Курського полку (Рівне). Останнє звання у російській армії — полковник.
З 01.11.1918 р. — начальник 1-ї частини організаційного відділу Головного управління Генерального штабу Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. На цій посаді перебував до жовтня 1919 р. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37 — С 201–204
(?—?) — військовий старшина Армії Української Держави.
Перлик Іван, фото 1905 року (Летопись войны с Японией. — СПб. — 1905. - № 51. — С. 994)
Перлик Іван (сидить посередині) — начальник 1-ї козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії, зі старшинами свого штабу. Фото 1918 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)
Учасник Російсько-японської війни, був поранений. Нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня. У складі 258-го піхотного Кишинівського полку брав участь у Першій світовій війні. Потрапив до австро-угорського полону. Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1916–1917 рр. — член українського гуртка у таборі для військовополонених офіцерів у Йозефштадті. З 12.05.1918 р. — начальник 1-ї козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії Армії Української Держави. У середині серпня 1918 р. — усунутий з посади начальника дивізії та звільнений зі служби. Загинув у Полтаві від рук більшовиків.
Военный орден Святого Великомученника и Победоносца Георгия. — Москва. — 2004. — С. 364; Мандзенко Й. Сірожупанники//За Державність. — Торонто —1966. — № 11. — С. 5—17; Бутович М. Формування Сірої дивізїі у Володимирі-Волиньскому//За Державність. — Торонто. — 1966. - № 11. — С. 18–41; Прохода В. Записки до історії Сірих (Сірожупанників)//За Державність. — Каліш. — 1929. - № 1. — С. 72–117.
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
До 21.02.1919 р. — командир 6-го пішого Українського (Житомирського) полку Дієвої армії УНР. Звільнився з Дієвої армії УНР через хворобу.
ЦДАВОУ. — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр. 3. — С. 16.
(29.08.1888-04.03.1951) — полковник Армії УНР.
Рідний брат Головного Отамана УНР С. Петлюри.
Народився у Полтаві. Закінчив 4-класну Полтавську духовну семінарію. З початком Першої світової війни був мобілізований однорічником до 34-го піхотного Сєвського полку. Служив у 436-й пішій дружині. Закінчив 3-тю Київську школу прапорщиків (липень 1915 р.), служив помічником курсового офіцера цієї школи. З 02.02.1916 р. — молодший офіцер 27-го запасного піхотного полку. З 06.04.1917 р. — 399-го піхотного Нікопольського полку. Останнє звання у російській армії — підпоручик.
З 29.06.1917 р. — командир сотні 1-го Українського запасного козацького полку (згодом — полк ім. Дорошенка) військ Директорії. З 15.11.1917 р. — командир куреня Дорошенківського полку. 25.01.1918 р. виїхав до Шостіси, де очолював таємну бойову повстанську організацію. 10.03.1918 р. офіційно демобілізувався з армії. 17.02.1919 р. знову був мобілізований, перебував у резерві старшин штабу Дієвої армії УНР. З 20.03.1919 р. — полковник (за посадою) для доручень штабу Правобережного фронту. З 01.04.1919 р. — полковник (за посадою) для доручень штабу Гуцульського Коша. З 20.05.1919 р. — старшина для зв'язку штабу Дієвої армії УНР у 16-му пішому загоні (згодом — 3-й дивізії, незабаром перейменованій у Залізну). 15.11.1919 р. був відряджений Головним Отаманом УНР за кордон. З січня 1920 р. — булавний старшина для доручень Головного Отамана УНР. З 14.05.1920 р. — командир Етапного куреня 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР.
Петлюра (Хорольський) Олександр, фото 1950-х років (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)
З 1923 р. жив на еміграції у Польщі. З 1928 р. під прізвищем Хорольський служив контрактовим офіцером польської армії у 1-му піхотному полку у Вільно. Останнє звання у польській армії — майор.
Після вступу литовських військ до Вільно, у вересні 1939 р., був інтернований у Литві. У 1940 р. звільнений з полону за незясованих обставин.
У 1941–1944 рр. був редактором німецької газети, що виходила у Рівному.
У 1944 р. виїхав до Західної Європи, у 1950 р. — до Канади. Помер та похований у Торонто.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 95–100; Оп. 2. — Спр. 653. — С. 80; Ф. 2257. — Оп 2. — Спр. 6. — С. 2–3; Біографічний довідник до історії українців Канади. — Вінніпег. — 1986. — С. 505; Руккас А. Участь українців — контрактний офіцерів польської армії у вересневій кампанії 1939 р.//Київська Старовина — Київ. — 2003. — Ч. 3. — С. 90–102.
(?—01.1920) — командир полку Дієвої армії УНР.
У серпні 1919 р. — командир 1-го запасного куреня Волинської групи Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу — командир збірного пішого полку Волинської дивізії Дієвої армії УНР. Помер від тифу в с. Худоліївка у січні 1920 р.
Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002 — С. 425, 435.
(02.01.1883-10.07.1948) — генерал-хорунжий Армії УНР.
Петрів Всеволод, фото 1919 року (з фондів ЦДАВОУ)
Народився у Києві, походив з дворян Київської губернії. Син генерала російської армії, зять (за першим шлюбом) відомого київського історика професора Іконникова. Закінчив Володимирський Київський кадетський корпус, 1-ше військове Павлівське училище (1902), вийшов підпоручиком до 24-го піхотного Симбірського полку. 12.11.1902 р. перевівся до 7-го понтонного батальйону. 02.04.1903 р. був приділений до лейб-гвардії Литовського полку (Варшава). 04.04.1904 р. був переведений до цього полку. У 1910 р. закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом. З жовтня 1910 р. — командир роти 165-го піхотного Луцького полку (Київ). З жовтня 1912 р. — молодший ад'ютант штабу Київської військової округи. З лютого 1913 р. — старший ад'ютант штабу 42-ї піхотної дивізії (Київ). З 15.09.1914 р. — в. о. штаб-офіцера для доручень штабу XXIV армійського корпусу. З березня 1915 р. — в. о. штаб-офіцера для доручень штабу X армійського корпусу. З жовтня 1915 р. — підполковник. З 09.05.1916 р. — начальник штабу 7-ї Туркестанської стрілецької дивізії. З березня 1917 р. — полковник. Під час Першої світової війни за бойові заслуги був нагороджений Георгіївською зброєю (24.01.1917, за бій 27.04.1915) та всіма орденами до Святого Володимира III ступеня з мечами та биндою.