В сузір’ї Дракона
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Пороги»
- ISBN: 966-525-569-Х
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «В сузір’ї Дракона». Краткое содержание книги:
Плідно працює письменник і в своєму улюбленому жанрові фантастики й пригод. Свого часу були видані значними тиражами роман Валентина Чемериса «Приречені на щастя» та повість «Білий король детективу».
Звідтоді впродовж п’ятнадцяти років (1990–2005) у журналах, газетах, колективних збірках, альманахах постійно з’являються фантастично-пригодницькі твори письменника. Розпорошені по різних виданнях ці речі вперше виходять під однією обкладинкою у книзі «В сузір’ї Дракона». Виходять з надією, що когось вони (тепер чи й колись), а таки зацікавлять. І, безперечно, стануть для автора ще однією радістю — радістю зустрічі з читачем.
— Та показуй же, що ти тут зробив? — переступаючи поріг, запитала дружина. — З кухнею впорався? Шафочки повішав? Ой, як гарно у тебе вийшло! Майстер ти мій, ніколи не знала, що ти можеш так вдатно і гарно робити.
Ні, це був не сон, у квартиру зайшла реальна моя Наталка. І тільки тоді я нарешті отямився і переконався, що це не сон?
— Ти-и?.. З лікарні?.. Що трапилось?.. Тебе відпустили?…
— Ні, сама, бо хто б мене відпустив у такому стані? Трохи боялася, щоб в дорозі не народити, але дісталася благополучною.
Вона присіла на диван, випростала ноги, вперлася спиною в бильце дивана, бо великий живіт заважав їй сидіти рівно, й полегшено зітхнула.
— Як добре, що я вдома.
— Ти що — втекла з пологового будинку?
— Ні. Просто сумно мені сьогодні чомусь стало, так сумно, як ще ніколи не було. Захотілося вдома побувати, тебе побачити.
— То ти — втекла?
— Просто вийшла з палати у двір, на вечірню прогулянку, не зчулася, як і опинилася на вулиці. Аж тут таксі… Гроші в мене були, ну й поїхала додому… А тепер зізнайся: ти думав про мене? Ти хотів мене бачити? Ніби чийсь голос у мені бринів і бринів та все переконував мене, як ти мене хочеш бачити… Я не втерпіла і втекла з лікарні… Але зізнайся: ти справді сумував за мною, справді хотів мене бачити, чи то мені тільки здавалося так?
І я вперше з вдячністю подумав про загадкову істоту в квартирі. Це ж вона (чи воно) передала (передало) мій сум за дружиною, моє бажання її побачити в цю мить…
Вранці я відвіз Наталку в пологовий будинок (там уже зчинилася паніка — вночі пропала породілля!) і, повернувшись додому, до вечора клеїв шпалери. Закінчив пізно, прибрав обрізки, вимив підлогу, довго плескався під душем і десь за північ ліг спати. Заснув миттєво, як провалився. Чи спав, чи не спав — прокинувся так же миттєво, як і заснув. А прокинувся од відчуття тривоги й неспокою. Хитнув головою, проганяючи рештки сну, глянув на настінний годинник — четверта година ранку. Вікно у спальні відчинене (звечора було душно), від легкого подуву прохолодного вітерця злегка коливається гардина… Ось тоді, разом із тривогою й неспокоєм, що охопили мене, я відчув, що в спальні хтось присутній. І стоїть він за моєю спиною, по той бік ліжка, у проході між ліжком і стіною. Усім своїм єством я відчував флюїди, що йшли від нього, здавалося, чув, як він стримано і сторожко дихає. І ще було відчуття, що я своїм раптовим пробудженням застукав його зненацька у спальні, що він — чи воно — занепокоєний моїм раптовим пробудженням і тепер не відає, як йому бути, адже не хоче, щоб я його побачив. А досить мені повернутися, глянути назад, як я його й побачу. А цього робити не варто. Хтось мені наче сказав: «Не смій на НЬОГО дивитися, це небезпечно для тебе…»
Але я спершу не надав значення тому застереженню. Сидячи до НЬОГО спиною, я почав повільно повертатися. «Не смій, не смій цього робити!» — так хтось поспішно мені навіював, але я вперто повертався, вирішивши, що таки — наперекір всьому — подивлюся на загадкову істоту, котра поселилася у моїй квартирі. І ледве я почав повертатися, як щось м’яке і тепле вперлося мені в плече. Відчуття, що це рука, у мене не було, але що воно було м’яке і тепле, я добре пам’ятаю. І вперлося воно в плече з явним наміром перешкодити моєму повертанню. Я наліг плечем сильніше і відчув, що й воно сильніше вперлося в моє плече. «Ну, постривай!..» — подумав я, відчувши в собі спортивний азарт. Річ у тім, що я ще із шкільних років займаюся боротьбою, неодноразово брав участь в юнацьких змаганнях на першість по самбо й дзюдо, а в армії був нештатним інструктором з бойового карате. З самбо й дзюдо завоював чимало призів та нагород, був чемпіоном республіки — у своїй ваговій категорії. Тож на змаганнях, як і на численних тренуваннях я вислизав і не з таких обіймів. У крайньому разі сили мені не позичати, пульс у мене завжди 60 ударів за хвилину, витривалість є, я добре тренований, вмію володіти своїм тілом, знаю такі прийоми, про які інші, не спортсмени, й не підозрюють, і заблокувати моє плече, коли я захочу повернутись, нікому не під силу… Отож, я зібрав всю свою волячу впертість, уміння та волю і навіть не зміг повернутися, ворухнутися, не те, щоб повернутися бодай на кілька міліметрів. У моє плече наче граніт вперся, залізобетон, сталева балка. Такої сили, як у тієї істоти, котра вперлася мені в плече, у людей не могло бути. І я зрозумів, що істота, котра стоїть зараз у мене за плечима, володіє надприродною силою і мені, людині, її не збороти. І враз стало страшно перед феноменальною нелюдською силою. Охоплений страхом і ображений водночас (що я слабкіший за нього), я ледь було не скоїв непоправимого.