Перетинаючи кордони
- Автор:
- Серия: Доля короля #1
- Язык: украинский
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Перетинаючи кордони». Краткое содержание книги:
Від автора.
Якщо волею випадку вас перенесе в чарівний інший світ, де мешкають благородні королі, відважні лицарі і могутні маги, не варто думати, що ви потрапили в казку. Позбувшись, як вам здається, усіх старих проблем, ви негайно наживете нові. Коли вже у вас в минулому житті все було не як у людей, то чому ж тепер щось має змінитися? У милому казковому королівстві цих самих проблем - тільки вирішувати встигай, а пригоди самі знаходять тих, хто лінується їх шукати.
На цьому етапі її роздумів Ельвіра встала і повідомила, що на пару хвилин покине суспільство, щоб поправити панчохи. Ольга з величезним полегшенням зголосилася скласти їй компанію. Ельвіра трохи посміхнулася, почекала її, і вони попрямували по стежці в глиб лісу.
- Що, втомили наші пані? - поспівчувала Ельвіра. - Чи все-таки шокували?
- І те й інше, - зізналася Ольга. - Але більше втомили.
- А ти справді вважаєш, що... ну, щодо широти поглядів?
- Треба ж було щось сказати. У моєму світі до цього ставляться набагато простіше і не особливо прагнуть приховувати. А це правда про Шеллара і його блазня?
- Неправда, - спокійно відповіла Ельвіра.
- Ну і добре, - заспокоїлася Ольга. - А то я вже збиралася у короля запитати.
Ельвіра подивилася на неї з неприхованою цікавістю.
- Прямо так і запитала б?
- А що тут такого? Тим більше якщо це неправда?
- Поменше слухай наших панянок, - засміялася Ельвіра. - Вони тобі про нього такого понаговорять...
- А Камілла казала, що ти і сама про нього невисокої думки як про коханця, - зауважила Ольга.
- Це, як каже Камілла, як кому подобається, - стиснула губи Ельвіра. - Їй, може бути, і подобається таке відношення. Мені ні. Може, його величність - мудрий правитель і цікавий співрозмовник, може, у нього ще купа різноманітних достоїнств, але в ліжку це грубий і нахабний хам. І можеш йому це передати, якщо він попросить тебе розповісти, що ми про нього говорили. Я своєї думки не приховую, але у мене жодного разу не вистачило сміливості сказати йому це в очі.
- Чому ж ти досі з ним спілкуєшся, якщо він такий? - здивувалася Ольга.
- Він мене відставив ще навесні. Я просто перебуваю при дворі... Як тобі ось ці милі кущики? Подобаються? Тоді давай тут і зупинимося. А потім пройдемо трохи далі і спустимося до струмка, помиємо руки.
Вирішивши, що співрозмовниця не хоче продовжувати бесіду про короля, Ольга замовкла і зайнялася своєю справою, намагаючись заразом переварити настільки шокуючу інформацію про його величність. Їй він досі здавався дуже і дуже інтелігентною людиною, не без недоліків, звичайно, але такі речі, як грубість і хамство, були абсолютно не в стилі Шеллара. «Напевно, між ними сталося якесь непорозуміння», - вирішила врешті-решт Ольга, а ще подумала, що якщо передати королю думку Ельвіри, то можна почути у відповідь не менш різку оцінку іншого боку і в результаті ще залишитися винною. Краще не вплутуватися в чужі образи і просто промовчати. Навіть якщо король дійсно запитає. Знайшов Штірліца, справді...
Вони вибралися з кущів і попрямували по стежці до струмка.
- Ольго, - запитала Ельвіра, мабуть, просто щоб не мовчати. - А ти справді подружилася з Азіль?
- Так, а що?
- Нічого, просто цікаво. У неї завжди були проблеми з подругами.
- Чому? Вона класна дівчина, весела, недурна. Такі цікаві речі іноді говорить...
- Вона чудна... Втім, ти теж досить чудна, так що не дивно, що ви знайшли одна одну. У тебе теж будуть великі проблеми з подругами. І з чоловіками.
- З чоловіками? Дивно, начебто з ними я завжди дружила нормально. Та й тут...
- Я про інше. Хоча дружити з ними теж досить складно. Ти ще не так багато їх бачила, наших чоловіків. І як не дивно, мала справу в основному з нестандартними представниками цієї частини населення. Принц-бастард Елмар - людина незвичайна. Жак - ще незвичніше. Про короля я взагалі мовчу, це ходячий анекдот... Втім, що я тебе лякаю заздалегідь, може, не все так страшно, поживеш, придивишся... Заміж вийдеш.
- Ось цього мені зовсім не хочеться, - зізналася Ольга.
- Навіть за короля? - хитро посміхнулася жінка.
- І ти теж? - обурилася Ольга. - Та що ви всі так і норовите нас посватати?
- Про це багато говорять при дворі, - опустила очі Ельвіра. - Про тебе і про нього. І деякі тобі заздрять. Тримайся від нього подалі і будь насторожі.
- Думаєш, мені настільки сильно заздрять?
- Не думаю, а знаю. Більше не питай, я і так занадто багато тобі сказала.
- Дякую, - знизала плечима Ольга. - Тільки з чого вони взяли? Гаразд, в будинку Елмара мене, сподіваюся, не отруять, а в разі чого, у мене пістолет є, - і вона виразно поплескала себе по кишені.
Ельвіра посміхнулася.
- Так це правда, що король купував тобі пістолет і вчив стріляти? Тобі це дійсно цікаво?
- Дуже, - зізналася Ольга. - Я у Елмара в зброярні просто кайфую. Як в музеї. Або як в казці. Я навіть попросила його навчити мене володіти мечем, але, на жаль, не вийшло. Елмар штовхнув довгу і натхненну промову, повну недомовок і іносказань, яку цілком можна було вмістити в три слова: «Ольго, ти нездара».