Перетинаючи кордони
- Автор:
- Серия: Доля короля #1
- Язык: украинский
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Перетинаючи кордони». Краткое содержание книги:
Від автора.
Якщо волею випадку вас перенесе в чарівний інший світ, де мешкають благородні королі, відважні лицарі і могутні маги, не варто думати, що ви потрапили в казку. Позбувшись, як вам здається, усіх старих проблем, ви негайно наживете нові. Коли вже у вас в минулому житті все було не як у людей, то чому ж тепер щось має змінитися? У милому казковому королівстві цих самих проблем - тільки вирішувати встигай, а пригоди самі знаходять тих, хто лінується їх шукати.
Ох вже цей Шарик, мисливеня знайшлося! ..
Е. Успенський
Елмар критично оглянув Ольгу від капелюшка до копит коня і махнув рукою.
- До місця доїдеш. Але не думай скакати по лісі, обов'язково впадеш.
- Ти дійсно ніколи не їздила верхи? - поцікавився король, з допитливістю дивлячись на дівчину. - Відразу не скажеш.
- Ось коли вона злізе з коня, - посміхнувся Елмар, - тоді і скажеш. Побачиш, на що буде схожа бідна тварина після такої наїзниці.
- Поїхали, - перервав його король і смикнув віжки. - Панове придворні зачекалися.
Ольга трохи торкнула коня колінами і, постійно пригинаючись з незвички, виїхала за ворота. Влаштувавшись між Елмаром і королем, вона зацікавлено закрутила головою, зазначивши, що її кобила набагато менше, ніж коні супутників, хоча спочатку здавалася їй величезною. Особливо коли на неї треба було залізти.
- А що, панове, - тут же запитала вона, - це мені як жінці спеціально конячку поменше відшукали?
- Ні, - засміявся король. - Це у нас з Елмаром, як у особливо великих чоловіків, коні іншої породи. Ортанські королівські коні. Вони більші, ніж звичайні коні. Ця порода була виведена спеціально для наших доблесних паладинів.
- Ти ж бачила мої бойові обладунки, - нагадав Елмар. - Хіба звичайний кінь потягне здоровенного паладина в повному бойовому обладунку? У королівській родині Ортана завжди були досить високі чоловіки, а королю несолідно якось, коли у нього ноги до землі звисають.
Ольга негайно уявила собі короля верхи на ослику і насилу стримала сміх.
- А чому Азіль не поїхала? - запитала вона.
- Вона полювання терпіти не може, - пояснив Елмар. - Ніколи на них не їздить. Жак, до речі, теж.
- А ти любиш? - запитав король, дивлячись на Ольгу в упор, як завжди.
- Не знаю, - відповіла та. - Я ніколи не була на полюванні. Ось подивлюся, і дізнаюся. Але щось говорить, що мені теж не сподобається.
- І зовсім правильно, - погодився король. - Я теж терпіти не можу цю «розвагу», але кілька разів на рік доводиться їздити. Королівське полювання - традиційний захід, а порушувати традиції... не те щоб зовсім не можна, але народ цього не зрозуміє. А дивитися там абсолютно нема на що. Спочатку всім натовпом ганяють по лісу якогось нещасного оленя, потім натовпом же забивають і готують на рожні. М'ясо виходить настільки жорстке, що їсти його неможливо, тим часом всі напиваються, як студенти. Елмар полювання любить, воно йому нагадує варварське дитинство. Але у нього про полювання трохи інше уявлення. Герої вистежують якогось хижака і схоплюються з ним один на один. Потім приносять свою здобич і хваляться один перед одним. Або приносять один одного, вже як вийде...
- Це коли таке бувало? - обурився Елмар. - Коли це мене приносили?
- Тебе не приносили. Ти приповзав. А ось кавалера Менсора приносили в минулому році. А влітку, пам'ятається, твій приятель Келдон Оррі рятувався на дереві...
- Це Лавріс рятувався на дереві, а Оррі його рятував, - пробурчав Елмар. - І зовсім я не приповзав, просто накульгував трохи. І нема чого жартувати над тим, в чому не розбираєшся. Високе натхнення битви тобі просто недоступно.
- «Високе натхнення», треба ж так висловитися! Не натхнення, а озвіріння.
- Все одно недоступно, - не вгамовувався Елмар.
- Зате мені доступно високе натхнення думки, - злорадно відповів король.
- Ти що ж, - скипів принц-бастард, - хочеш сказати, що я дурень?
- А ти, - спокійно відповів король, - хочеш сказати, що я слабак?
- Давай поборемося і з'ясуємо! - заревів Елмар.
- А може, в шахи зіграємо?
- Ви що, сваритеся? - жалібно вигукнула Ольга.
Кузени переглянулися і дружно розреготалися.
- Ти ще не бачила, як ми сваримося! - хором вигукнули вони.
- А може, і показувати не будете? - попросила дівчина. - Ви мене так більше не лякайте. Я як уявила, що ви поб'єтесь...
Пролунав ще один вибух реготу, після чого Елмар запропонував королю змінити все-таки блазня, а той у відповідь порадив Елмарові завести власного.
- Панове, - засміялася Ольга, - так вам ніякої блазень не потрібен, ви самі кого завгодно на смерть зажартуєте.
- Так, ми такі! - засміявся король.
А Елмар зауважив:
- Між іншим, це я навчив Шеллара сміятися.
- Серйозно? - здивувалася Ольга. - А що, він не вмів? Зовсім? Чи ви знову жартуєте?
- Ні, не жартує, - посміхнувся король. - Потім якось розповім. Зараз нам доведеться розділитися. Елмар поїде з товаришами, я трохи з ним проїдусь і піду до своїх придворних, а ти... а куди б тебе? З пані хіба що? Краще, напевно, приєднуйся до панянок.
- А з Елмаром не можна? - жалібно запитала Ольга.
- У тому випадку, якщо ти готова разом з ними йти зі списом на ведмедя або з ножем на вовка, - серйозно відповів король. - А чим тобі не подобаються мої придворні пані? Вони тебе не з'їдять. А якщо якась із них спробує сміятися над твоїм костюмом, гарненько штовхни її і вона шубовснеться зі свого жіночого сідла. Буде дуже весело.