Великі сподівання
- Автор: Диккенс Чарльз
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Великі сподівання». Краткое содержание книги:
- Ну от, мій друже, я поставив вам запитання,- сказав містер Джеггерс.- Тепер, може, ви у мене що-небудь запитаєте?
- Мені, звичайно, дуже б хотілося поставити вам, сер, навіть декілька запитань, але я пам'ятаю вашу заборону.
- Поставте одне,- сказав містер Джеггерс.
- Чи я дізнаюся сьогодні ім'я свого доброчинця?
- Ні. Поставте друге.
- А чи скоро я про це довідаюсь?
- Зачекайте з цим, а тим часом поставте ще одне запитання,- сказав містер Джеггерс.
Я оглянувся круг себе, але тепер уже, здавалося, неминуче мусив це запитати.
- Чи я… що-небудь одержу, сер?
На ці слова містер Джеггерс, торжествуючи, зауважив:
- Я так і думав, що ми до цього доберемось.- І гукнув Веммікові, щоб приніс йому того самого папірця. Веммік прийшов, вручив його патронові й зник.
- А тепер, містере Піп,- сказав мій опікун,- будь ласка, вислухайте мене уважно. Кредит вам тут було відкрито досить широкий, ваше ім'я у Вемміковій касовій книзі зустрічається досить часто. Але ви, звичайно, маєте борги?
- Боюся, що мушу відповісти «так», сер. [287]
- Ви знаєте, що мусите відповісти «так», чи не правда?- сказав містер Джеггерс.
- Правда, сер.
- Я не питаю вас, скільки ви заборгували, бо ви цього не знаєте, а якби й знали, то не сказали б мені, а применшили б цифру. Так, так, мій друже!- скрикнув містер Джеггерс і замахав пальцем, щоб я й не пробував заперечити.- Вам, цілком можливо, здається, що ви не стали б применшувати, але насправді таки применшили б. Ви вже даруйте, але я знаю краще від вас. Тепер візьміть у руку цей папірець. Узяли? Дуже добре. Тепер розгорніть його й скажіть мені, що це таке.
- Це банкнота,- сказав я,- в п'ятсот фунтів.
- Банкнота,- повторив містер Джеггерс,- в п'ятсот фунтів. Сума чимала, як мені здається. Ви згодні?
- Як же можна не бути згодним!
- Ага. Але все-таки дайте відповідь на запитання,- сказав містер Джеггерс.
- Я абсолютно згоден.
- Отже, ви абсолютно згодні, що це чимала сума. Тепер ця чимала сума належить вам, Піпе. її подаровано вам на день народження, як завдаток у рахунок ваших сподівань. Надалі ви можете проживати в рік цю чималу суму, але не більше, допоки не з'явиться особа, яка вам її презентує. Тобто віднині виключно ви самі розпоряджаєтесь своїми грішми: щокварталу Веммік вручатиме вам по сто двадцять п'ять фунтів, аж доки ви встановите зв'язок із самим першоджерелом, коли вже відпаде потреба у виконавцеві. Як я вам свого часу казав, я тільки виконавець. Я виконую дані мені вказівки, і за це мені платять. Я вважаю, що ці вказівки нерозумні, але мені платять не за те, щоб я висловлював про них свою думку.
Я вже розтулив рота, щоб подякувати своєму доброчинцеві за таку його неймовірну щедрість, але містер Джеггерс зупинив мене:
- Мені, Піпе, платять не за те, щоб я переказував комусь ваші слова,- холодно зауважив він і звільна підібрав поли піджака - так само, як підбирав слова j розмові,- після чого нахмурено подививсь на свої чоботи неначе підозрював, що вони щось недобре затівають прота нього.
Трохи перемовчавши, я натякнув:
- А оте запитання, містере Джеггерс, про яке ви ска зали, щоб я трохи зачекав? Чи можна його знову по ставити? [288]
- Яке саме запитання?- спитав він.
Я мав би знати, що він нізащо не допоможе мені виплутатись, але все-таки мене трохи ошелешила необхідність формулювати запитання мовби заново.
- Чи можливо,- почав я нарешті,- що мій заступник, оте першоджерело, про яке ви говорили, містере Джеггерс., незабаром…- Тут я з делікатності не договорив.
- Що незабаром?- перепитав містер Джеггерс.- У такому вигляді це ще не запитання, ви самі розумієте.
- Що він незабаром прибуде до Лондона,- сказав я, дібравши начебто потрібні слова,- або викличе мене в якесь інше місце?
- У зв'язку з цим,- відповів містер Джеггерс, тільки тепер втупивши в мене свої глибоко посаджені темні очі,- нам треба повернутись до того вечора, коли ми вперше зустрілись у вашому селі. Що я тоді сказав вам, Піпе?
- Ви, містере Джеггерс, сказали, що, можливо, мине багато років, поки з'явиться ця особа.
- Саме так,- підтвердив містер Джеггерс.- Оце ж і є моя відповідь.
Ми глянули прямо в вічі один одному, і я відчув, як мене поривав вивідати що-небудь від нього. І водночас я відчув, що він чудово бачить, в якому я стані, і що у мене менше ніж коли шансів щось від нього вивідати.
- Ви й тепер гадаєте, що може минути багато років до часу моєї з ним зустрічі, містере Джеггерс?
Мій опікун похитав головою - він не те що дав заперечну відповідь, а наче взагалі відкинув можливість хоч би якої відповіді на моє запитання, і обидва бридкі зліпки, на яких я мимохіть глянув, так скривилися, мов уся їхня увага вичерпалась і вони ось-ось чмихнуть.