Великі сподівання

Це прозвучало не як докір, а як думка, що ненароком зірвалася з язика. Що ж, подумав я, краще й цю тему облишити. Я мовчки пройшов ще кілька кроків поруч з Бідді, дивлячись на її потуплений вид.

- Бідді, я от не чув подробиць, як саме моя сестра померла.

- Та які там подробиці! Вона, бідна, чотири дні була в поганенькому стані - хоча останніми часами це з нею рідше траплялося, аніж спершу - і ось увечері, саме коли чай пити, прочнулась і сказала цілком чітко: «Джо». А що вона вже хтозна-як здавна ані словом не озивалась, то я побігла й привела з кузні містера Гарджері. Вона мені [283] знаками показала, щоб він сів поряд неї і щоб я поклала її руку йому на шию. Тож я помогла їй обняти його, і вона схилилась головою до нього на плече, заспокоїлася й стихла. А трохи згодом удруге сказала «Джо», і один раз «Вибач», і один раз «Піп». І більше голови ні разу не підводила, а рівно за годину ми поклали її на ліжко, коли побачили, що вона вже не дихає.

Бідді схлипнула, та й мені сльози так застували зір, що я ледь розрізняв потемнілий садок, і стежку, і зорі, які висіювались на небі.

- І так нічого й не з'ясувалося, Бідді?

- Нічого.

- А де подівся Орлік - ти знаєш?

- Та з його вимащеного одягу можна гадати, що він працює в кар'єрі.

- Отже, ти його бачила?.. А чого ти дивишся на оте темне дерево над стежкою?

- У той вечір, як вона померла, він стояв під тим деревом.

- Але й після того ти його бачила, Бідді?

- Бачила. Ось і зараз він знов там був… Та пізно вже,- сказала Бідді, кладучи руку мені на плече, коли я шарпнувся бігти туди.- Ви ж знаєте, я б не стала вас обманювати - він на хвильку показався і зник.

Я страшенно обурився, що цей' тип і досі не дає їй спокою,- ненависть до нього просто клекотіла в мені. Я сказав це Бідді і ще додав, що не пошкодував би ні грошей, ні зусиль, щоб викурити його з нашої округи. Поступово їй вдалося заспокоїти мене, і вона заговорила про те, як Джо мене любить і ніколи не нарікає - вона не сказала: «на вас», але мені й так було ясно,- а виконує свій повсякденний обов'язок, завжди працьовитий, стриманий у слові, доброзичливий.

- Він і справді людина виняткова,- сказав я.- І знаєш, Бідді, нам з тобою треба буде більше так-от розмовляти, бо я ж тепер, звичайно, частіш приїжджатиму. Я не залишу бідного Джо зовсім самого.

Бідді промовчала.

- Ти чуєш, що я кажу, Бідді?

- Чую, містере Піп.

- Та як ти можеш називати мене «містером Піпом», як у тебе язик повертається, Бідді! І що це має означати?

- Що саме?- несміливо перепитала Бідді.

- Бідді,- сказав я тоном ображеного праведника,- я у тебе серйозно питаю, що ці твої слова мають означати? [284]

- Що мають означати?- знов перепитала Бідді.

- Та що ти все повторюєш те саме, Бідді!- не витерпів я.- Раніше у тебе такої звички не було.

- Раніше не було!- луною озвалася Бідді.- Ох, містере Піп, раніше!

Я відчув, що нічого не вдієш - і цю тему теж краще облишити. Але коли ми мовчки обійшли ще раз садок, таки вернувся до того самого питання.

- Бідді,- почав я,- от я сказав, що частіш приїжджатиму бачитися з Джо, а ти багатозначно промовчала. Поясни мені, будь ласка, Бідді, чому це ти?