Великі сподівання
- Автор: Диккенс Чарльз
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Великі сподівання». Краткое содержание книги:
Прапора спустили, гармата бабахнула в належну годину, і я відчув себе відгородженим від решти Волворту так міцно, неначе рівчак був у тридцять футів завширшки і не менш завглибшки. Ніщо не порушувало спокою, який запанував у Замку, тільки й того, що час від часу чувся легенький стукіт, і на стіні поставали або «Джон», або «Міс Скіффінс»: дверцятка ці мали певний конструктивний ганж, через що мені було трохи не по собі, поки я не звик. З того, як упевнено господарювала міс Скіффінс, я дійшов висновку, що готувати тут чай - її що-недільний обов'язок, і запідозрив, що свій характерний зразок рухомого майна - класичну брошку з профілем не аж такої вже привабливої прямоносої жіночки на тлі тоненького місячного серпа - вона одержала як презент від Вемміка.
Ми спожили всі грінки й чаю чимало випили і до того увігрілися й замастились, що аж любо було дивитись. А особливо Старий: він міг би пройти за справжнього вождя котрогось дикунського племені, який щойно змастився жиром. Після недовгого перепочинку міс Скіффінс - через відсутність дівчинки-служниці, яка в неділю, очевидно, пробувала у лоні сім'ї,- помила чайне начиння, причому зробила це так ніби між іншим, тож нам зовсім не було незручно за неї. Потім вона знов одягла рукавички, ми підсіли ближче до вогню, і Веммік сказав:
- Ану-но, Старий, що там новенького в газеті? Поки дідок діставав окуляри, Веммік пояснив мені, що це у них таке заведено і що читати вголос газету для Старого - безмежна насолода.
- Я не збираюся щось тут виправдовувати,- додав Веммік,- але ж він і так позбавлений багатьох радощів,- ге ж бо, Старий?
- Гаразд, Джоне, гаразд,- озвався дідок, побачивши, що до нього звертаються.
- Ви тільки кивайте йому час від часу, коли він підведе голову від газети,- сказав Веммік.- Це йому найбільша втіха. Ми слухаємо, Старий!
- Гаразд, Джоне, гаразд! - відказав жвавий дідок, такий заклопотаний, такий вдоволений, що куди там.
Читання Старого нагадало мені школу двоюрідної Вопслової бабці, з тією, однак, приємною різницею, що долинало воно мовби крізь замкову шпарину. Старий волів, щоб свічки стояли до нього якомога ближче, але що [296] сам він раз у раз ладен був устромити в огонь то голову, то газету, за ним треба було стежити, як за пороховим складом. Проте Веммік пильнував так невтомно й делікатно, що Старий читав собі, навіть ані здогадуючись про небезпеки, які чигали на нього. А коли він підводив до нас погляд, ми одностайно демонстрували найглибшу зацікавленість і подив, кивали йому, і він знову брався за читання.
Оскільки Веммік і міс Скіффінс сиділи поруч, а я трохи ззаду в затіненому кутку, мені було видно, як рот містера Вемміка поволі й обережно розтягується, а рука теж поволі й обережно скрадається довкола стану міс Скіффінс. Через деякий час рука виринула по другий її бік, аж це міс Скіффінс вправно перехопила руку зеленою рукавичкою, змотала назад, мов той шарф, і спокійнісінько поклала на стіл перед собою. Цю операцію вона провела так незворушно, що просто вразила мене, і якби тільки можливо було добачити тут неуважливість, я подумав би, що міс Скіффінс зробила рух цей механічно.
Минуло трохи часу, і Веммікова рука знов почала зникати з очей, а тоді й рот знов почав розширюватись. Я на добру хвилину застиг у напруженому, мало не до болю чеканні, поки ця рука нарешті виринула по другий бік міс Скіффінс. Ту ж мить достойна панна вправним рухом досвідченого боксера перехопила її, як і першого разу зняла з себе цей пасок спокуси чи то пак пояс Аффрдіти (20) і поклала на стіл. Якщо прирівняти стола до тропи чесноти, то можна було б сказати, що поки ото Старий читав, Веммікова рука раз по раз ухилялася з неї, а міс Скіффінс незмінно повертала її назад.
Кінець кінцем Старий зачитав себе до дрімоти, і Веммік роздобув невеликий казанок, тацю зі склянками та чорну пляшку з порцеляновим корком, що зображував розпашілу веселу особу духовного стану. Завдяки цьому ми всі дістали змогу скуштувати гарячого грогу, в тім числі й Старий, що невдовзі знов пробудився. Розмішувала напій міс Скіффінс, і я звернув увагу, що вона й Веммік пили з тієї самої склянки. Звичайно, я розумів, що провести міс Скіффінс додому й без мене знайдеться кому, отож, сповнений вдячності за такий приємний вечір, відкланявся першим, особливо щиро розпрощавшися зі Старим.
Не минуло й тижня, як я одержав записку з Волворту;
(20) Пояс Афродіти, богині вроди й кохання у грецькій міфології, містив приховану таємницю принадності богині й міг додати краси будь-якій жінці. [298]