Великі сподівання
- Автор: Диккенс Чарльз
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Великі сподівання». Краткое содержание книги:
- Знаєте, це й приємно, і корисно для Старого. І ще одне я вам скажу, сер,- з усіх, хто сюди заходить, таємницю цієї механіки знають лише Старий, міс Скіффінс і я.
- І містер Веммік сам усе це придумав,- додала міс Скіффінс,- і зробив своїми власними руками.
Поки міс Скіффінс скидала капелюшок (у зелених рукавичках вона залишалася весь вечір, виразно цим підкреслюючи, що в домі гості), Веммік запропонував, щоб я пройшовся по садибі й подивився, який вигляд має острівець узимку. Вирішивши, що це він надає мені змогу поцікавитись його волвортськими поглядами, я зразу ж, як тільки ми вийшли з Замку, і скористався нагодою.
Добре продумавши всю цю справу, я став-викладати її перед ним так, ніби вперше. Я сказав Веммікові, що мене непокоїть доля Герберта Покета, і розповів, як ми з ним були зустрілися і як побилися. Я здійснив коротенький екскурс до Гербертової домівки, змалював його характер, його незабезпеченість, цілковиту залежність від тієї дещиці, яку вряди-годи може йому вділити батько. Я дав зрозуміти, як дуже мені стало в пригоді його товариство, коли я був ще наївним і недосвідченим, і визнав, що я, здається, заплатив Гербертові злом за добро, бо йому, мабуть, жилося б краще без мене й моїх сподівань. Обходячи якомога далі міс Гевішем, я, однак, натякнув, що, можливо, моя поява стала на заваді Гербертові, але заявив, що він великодушний як ніхто, що він ніколи не забруднить себе дрібними підозрами, порахунками чи підступами. З усіх цих міркувань (так сказав я Веммікові) і тому, що він мій щирий товариш і друг і що я його дуже [294] люблю, я хотів би, щоб моє осяйне майбутнє і на нього кинуло проміння, отож я й прошу Вемміка, який так добре знає людей і мав великий досвід, порадити, як мені краще скористатися наявними коштами для забезпечення Гербертові вже тепер сталого доходу - скажімо, фунтів сто на рік - це підбадьорило б його й підняло на дусі, а з часом можна було б і придбати йому частку в якому-небудь скромному підприємстві. Під кінець я сказав, що Герберт про ці мої плани не знає і не повинен навіть здогадуватись і що мені крім Вемміка більш ні з ким порадитись. А потім я поклав руку йому на плече й сказав:
- Я не міг не звернутись до вас, хоч і розумію, що це вам морока. Але ви самі винні,- не треба було мене сюди запрошувати.
Веммік помовчав деякий час, а тоді якось так наче раптово прорік:
- А знаєте, містере Піп, я одне мушу вам сказати. Це чортзна-як добре з вашого боку.
- Тож поможіть мені в цьому доброму ділі!,
- Жаль тільки,- відказав Веммік, хитаючи головою,- що я служу не по цьому профілю.
- Але ж ви зараз і не на службі!- зауважив я.
- Ай правда,- погодився він.- Це ви влучно сказали. Я, містере Піп, тут пометикую трохи: гадаю, з часом щось вдасться зробити. Брат міс Скіффінс працює бухгалтером і торговим агентом. Ми з ним порадимось у цьому питанні, і він допоможе.
- Дякую вам від щирого серця!
- Навпаки, це я вам дякую,- заперечив він,- бо хоч ми з вами й розмовляємо як суто приватні особи, нью-гейтське павутиння - таке липуче, що й тут воно носиться, а ось такі справи якраз і допомагають його струсити з себе.
Переговоривши ще трохи в цьому самому дусі, ми повернулися до Замку, де міс Скіффінс уже готувала чай. Відповідальну місію - смажити грінки - доручили Старому, і цей премилий дідок так запопадливо взявся до роботи, що ми почали боятись, чи й він сам не розтопиться разом з маслом: трапеза-бо ладналась не просто для проформи, а з широким розмахом. Старий насмажив таку велику копицю грінок, що його й самого з-поза неї ледве було видно, хоч вони й далі потріскували на залізному деку, причепленому до верхньої прутини ґраток, а міс Скіффінс запарила чаю так багато, що це викликало страшенне збудження у свині в хлівчику за домом, звідки [295] вона голосно виказувала бажання і собі взяти участь у бенкеті.