Казки народів світу
- Автор: Сидоренко Ирина
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
І брат магрібинця мовив до одного з гравців:
— Шановний, я хотів би знати, де живе Фатіма. Я чужоземець і попав у біду, тож хочу, щоб ця жінка помолилася за мене. Може, тоді аллах вибавить мене з біди.
І той чоловік повів чаклуна за місто й здаля показав житло Фатіми (а та побожна Фатіма жила в печері на вершині гори). Магрібинець подякував йому за ласку й повернувся до заїзду.
Наступного дня він знову вийшов на вулицю. А саме цього дня Фатіма завітала в місто.
Магрібинець, бродячи вулицями та майданами, побачив, що люди стоять юрбами, і спитав, чого вони зійшлися. Йому відповіли, що це товпляться ті, хто хоче побачити благочесну Фатіму.
І він теж приєднався до одного з гуртів.
Побачивши Фатіму, чаклун став ходити за нею назирці.
Настав вечір, Фатіма подалася за місто, до своєї печери, а магрібинець крався слідом за нею.
Вночі, коли Фатіма спала, він зайшов у печеру, схопив стару за горло й витяг кинджал. Фатіма прокинулась і, побачивши магрібинця з кинджалом у руці, мало не зомліла від жаху.
— Якщо ти заговориш або закричиш,— мовив чаклун,— я тебе вб’ю! Вставай і роби те, що я скажу! Послухаєшся мене — будеш жива та ціла.
Фатіма підвелася.
— Дай мені свою одежу і візьми мою,— сказав чаклун.
Фатіма віддала йому свою одежину, хустку й покривало, і магрібинець сказав:
— А тепер намасти мені чимось обличчя! Хай воно стане такого самого кольору, як у тебе.
Фатіма принесла з кутка печери глечик, в якому було трохи оливи, натерла нею обличчя чаклуна, і воно стало такого ж темного кольору, як і в неї. Потім вона вдягла чаклуна в свою одежину й дала йому свій костур, на шию повісила чотки й навчила, як поводитись на вулицях міста. Тоді дала дзеркало й мовила:
— Поглянь на своє обличчя! І не розбереш, де ти, а де я.
Чаклун глянув на себе в дзеркало. Його не можна було впізнати!
І тут лихий підступник витяг а піхов кинджал і вбив Фатіму. Закопав її, діждався, поки зійде сонце, і пішов у місто. Люди підходили до нього, просили благословення, дякували. Ніхто не підозрював, що це не Фатіма, а перевдягнений чаклун.
А все це відбувалося під вікнами палацу царівни Бадр аль-Будур. Почувши гомін, вона спитала невільниць, що трапилось, і ті відповіли:
— О володарко, це побожна Фатіма прийшла в місто, і люди товпляться навколо неї, прохаючи, щоб вона благословила їх.
Тоді царівна мовила до однієї з невільниць:
— Хай воротар приведе Фатіму сюди. Я багато чула про чудеса, які вона вміє творити, і хочу її бачити.
І воротар привів лихого чаклуна, вбраного в одежу Фатіми, і коли чаклун постав перед царівною Бадр аль-Будур, він удався до чарів, щоб його ніхто не впізнав.
Царівна шанобливо його зустріла й сказала:
— Побожна Фатімо, я хочу, щоб ти погостювала в мене і навчила мене своїх чеснот.
Магрібинець саме цього й хотів — погостювати в царівни. Він дуже зрадів і відповів:
— О володарко, я вбога жінка, і оселя моя — печера на вершині гори. Не годиться мені жити в царському палаці!
— О Фатімо, не відмовляй мені,— благально мовила царівна Будур.— Я дам тобі кімнату, і ти будеш там молитися.
— Я не можу тобі відмовити, володарко,-відповів чаклун.— Але я не буду а вами ні їсти, ні пити, а буду їсти, пити й молитися в тій кімнаті, в якій ти мене поселиш...
Він сказав так тому, що злякався. Адже якщо він їстиме разом з царівною та Аладдіном, йому доведеться відкинути покривало, отже, його буде викрито.
— Ми погодимось з усім, чого ти забажаєш! — сказала царівна Будур.— Ходімо, я покажу тобі палац.
І вона піднялася разом з магрібинцем у свої покої й показала йому кімнату із смарагдовими гратками на вікнах.
— Чи подобається тобі мій палац, пані Фатімо? — спитала царівна.
І магрібинець відповів:
— Іншого такого немає в світі! В такому палаці тільки й жити щасливим життям. Але в ньому бракує однієї речі.
— Якої, Фатімо? — спитала царівна Будур.
— Яйця птаха рухх,— відповів чаклун.— Рухх — це величезний птах, який може схопити в пазурі й підняти в повітря цілого верблюда. Живе він на горі Каф. Майстер, який збудував такий палац, міг би добути яйце рухха.
Царівна Бадр аль-Будур звеліла приготувати магрібинцеві кімнату, в якій би він молився, і клятий чаклун замкнувся там.
Коли настав вечір, до палацу повернувся Аладдін і зайшов до царівни. Він привітав її, поцілував і, побачивши, що вона стурбована, спитав:
— Чи все в тебе гаразд, кохана? Ти наче чимось заклопотана.
— Я гадала, що в моєму палаці все є. Аж ні: в ньому бракує яйця птаха рухх,— відповіла царівна Будур.