Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
Таким чином, Сим увійшов у намети Яфета з Припонтиди. Проте генетично це не той, не біблійний, Сим, не палестинський. Це ашкенази — змішання тюрків із яфетичними ашкеназами з дуже невеликою домішкою ізраїльської крові, але запеклими» іудаїстами. Всі європейські, американські й російські верховоди й діячі «недавнього» минулого (ХІХ—XX ст.) — Ротшильди, Робесп'єри, Талейрани, Дізраелі, Моргани, Дюпони, вожді сіонізму (помірні й екетремістські), Вітте, Леніни, Троцькі, Свердлови», Сталіни, Берії, Кіссинджери, правителі сучасного Ізраїлю і т. п. — уст нащадки хозарів, їх предки вийшли із земель України. Вони, так звані східні євреї, — могутній історичний фактор. А ті, «справжні» нащадки Авраама з Палестини, так звані західні євреї («сефарди»), в основному вирощують виноград і пасуть овець на берегах Середземного моря.
Історія багато в чому зводиться до творчої інтелектуально-духовної діяльності аріїв та арієзованих народів. Якщо так її розуміти, то хозари-іудеї, які запліднили яфетичний світ, є важливим історичним фактором. Це, по-перше. По-друге, і це найголовніше, він безпосередньо пов'язаний з Україною. Так, так, Юрію Михайловичу, запам'ятайте: духовно-інтелектуальна «пружина» іудейства, створена євреями в своїх палестинах шляхом суворих вимог до себе, ізоляціонізму, служіння своєму національному богові Яхве і призначена для всього яфетичного (арієзованого) світу, була запущена саме на землях України. Тут же і закінчиться її дія, коли Сим покине намети Яфета, йдучи до свого богоданого Ізраїлю.
«СТЕПОВІ КОРСАРИ»
В літо 965. Пішов Святослав на хозар. Почувши, хозари вийшли назустріч із князем своїм Каганом, і зійшлися битися. І в битві здолав Святослав хозар і взяв столицю їхню Білу Вежу…
Повість врем'яних літ
Від автора:
Я довго намагався з'ясувати: хто такі хозари? Це не просте питання не раз розтлумачував мені Гуру, посилаючись на Біблію (він був переконаний, що саме з її допомогою можна зрозуміти цей народ, його історичну місію).
Хозари — це семітизовані гуни (їх не можна плутати з арієзованими гунами), які у IV–V століттях пройшли Північну Припонтиду (наші землі), осіли за Дніпром, в Паннонії (вигнавши звідти готів) і під керівництвом Аттили створили величезну імперію. Після її розпаду на історичну арену вийшло друге, «південне», семітизоване «крило» гунського супер-етносу, яке заснувало досить велику і агресивну державу — Хозарський каганах із столицею Біла Вежа (на Волзі).
Самі себе хозари відносили до яфетичних народів. У генетичному смислі це дійсно так — вони родичі кіммерійців. Якщо йти за Біблією, то це дев'ятий син Тогарми — Хуну-Хозар. Тобто це «онук» Гомера (кіммерійського супер-етносу), правнук Яфета [Див.: Бут. X. 2].
Ключем до розуміння хозарів виступає досить загадковий народ ашкеназів. Ще у II тисячолітті до н. е. вони створили декілька царств на східному і південно-східному узбережжі Чорного моря, які допомагали Ізраїлю воювати з Вавилоном [Див.: Єр. II. 27].
Дуже давно, за часів фараона Рамзеса II, в Ашкеназію, на територію нинішньої Абхазії, прийшло 16-тисячне єгипетське військо, у складі якого було багато єгипетських іудеїв. Через невідомі причини воно не повернулося на батьківщину, а асимілювалось з аборигенами. Причому єврейська частина війська (це приблизно 5—6 тисяч молодих чоловіків) «розчинилась» у місцевій народності, змінивши її менталітет. І це дуже важливо! Адже все населення регіону було навернуте до «Авраамової віри». Тобто на східному узбережжі Чорного моря відтворилося іудейське за духом і вірою царство ашкеназів, яке генетично близьке до скіфів і кіммерійців.
Неєврейські загони фараонового війська (3—10 тисяч чоловік) поступово асимілювалися з аборигенами Колхіди і сприйняли їх мітраїстську віру. Згодом, з невідомих причин, вони почали рухатися на північ і дійшли Волгою [Кочівники називали її другим Нілом або Ра. Ра—давньоєгипетський бог Сонця] до місцевостей, що мали назву — «Мосх-ва» (ведмеже болото, або хащі). Тут прибульці об'єдналися з тамтешніми угро-фінами і в результаті зародився народ мосхів — за латиною, «мозо-хов», по-слов'янськи — «московитів»[Згодом я дізнався, що цю версію поділяють багато дослідників — від римських істориків до російських літописців XVI–XVII століть. Див.: Кур А. А. Из истинной истории наших предков].
Слід зазначити, що частина кочівників згодом пішла далі, на землі сучасної Скандинавії. Тому й існує точка зору, згідно з якою саме нащадки народу Ашкеназ дали назву Північній Європі — «Скандинавія» [Див.: Библейская энциклопедия. — С. 66].