Лікарня на відлюдді
- Автор: Волков Олексій Михайлович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: TOB «Гамазин»
- ISBN: 978-966-2938-61-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Лікарня на відлюдді». Краткое содержание книги:
А як же детективний сюжет? — запитаєте ви. Далебі Маестро, він на те й маестро, аби за жодних обставин не відступити від обраного шляху. Цей детектив, чи то пак трилер у його виконанні не менш віртуозний, як і всі попередні!
Нарешті Євстахіївна розігнулася, і в руках у неї з'явилося щось маленьке та зморшкувате, а ще за мить нічну тишу розрізав обурений дитячий крик. Обоє шоферів стояли біля машин із роззявленими ротами, очевидно, спостерігаючи таке вперше у житті.
Васєчко прямував коридором поліклініки. Біля повороту він зіткнувся з Олегом.
— Олегу Вікторовичу, доброго дня!
— Доброго дня. Куди ви пропали? Ви що, перев'язок не робите?
— Та... — Васєчко розпачливо махнув рукою, — так припарило, що досі чухаюся... А перев'язували мене дівчата у відділенні. Я все як прийду — то ви на операції.
— Завтра зрання приходьте, я подивлюся.
— Добре,— сказав той. — Ой, чекайте... Ось... Ваша дама, напевно, загубила.
І він простяг Олегові щось маленьке та м'яке, загорнуте у папір.
У головного сидів чоловік у плащі, тримаючи у руках капелюха. Побачивши Медвідя, він привітався.
— Ілля Петрович, — сказав головний, — це мій знайомий. Глянь, будь ласка, в нього щось на руці вискочило й болить.
Чоловік закачав рукава і показав невеличкий гноячок на шкірі передпліччя.
— Нічого страшного, — заспокоїв Медвідь. — Сколупнути пінцетом і пов'язку з антисептиком. І все буде гаразд.
— Зроби, Ілля Петрович, — попросив головний.
— Ходімо у відділення, — запросив Медвідь.
— Та навіщо так далеко? — здивувався Лабо. — Спустимося на другий поверх. Що там, у Савчука, стерильного пінцета не знайдемо?
— Ну, можна і там, — погодився Ілля.
У хірургічному кабінеті не виявилося нікого.
— Ну ось, — констатував головний, — як зазвичай. Де твої хірурги? Чому нікого немає на прийомі?
— Не знаю, — знизав плечима Медвідь. — Є завполіклінікою, це його проблеми.
— Правда? А ти головний хірург, між іншим. Навів би порядок. Усе-таки твоя служба.
— Тут сам чорт із дияволом порядку не наведуть, — відповів Медвідь, прямуючи у «безхозну» перев'язочну і відкриваючи столик із інструментами. — Заходьте сюди!
Хворий увійшов та всівся на стільчик.
— Ну, що там? — головний з'явився відразу після свого знайомого.
— Та ложечку Фолькмана ще хочу знайти. Шкрябнути би раз... — бурмотів Ілля, перекидаючи інструменти.
— Ложку тобі? — єхидно посміхнувся головний. — Ходімо, я покажу.
І він потяг Іллю до амбулаторних хірургічних апартаментів у гіпсовочній.
— Ось, дивися, — зловтішався він. — Ось тобі ложечки... А ось і чарочки.
На столі у гіпсовочній дійсно стояла тарілка з ложками і три стограмові чарочки.
— Пляшечки, щоправда, не бачу, — продовжував злословити головний. — Напевно, зараз принесуть. А може, під столом?
Лабо не полінувався зігнутися і відкинув простирадло, яке вкривало стіл. Там стояла велика картонна коробка з-під гіпсу з купою порожніх пляшок із-під вина та горілки.
— Ну ось, лише порожні... — зітхнув головний.
— Та годі вже, — промовив Ілля. — Ходімо вашого знайомого лікувати. — Ну, де ж у них ложка Фолькмана?
— Може, у сухожаровій шафі? — припустив головний. — Глянь — працює. Сто вісімдесят градусів!
Ілля обережно відчинив дверцята сухожару, і на лікарів дихнуло гарячим п'янким ароматом, що примусив закрутитися голови та стиснутися шлунки. У шафі не виявилося інструментів, зате на тарілці парувала товста апетитна курка, вкрита рум'яною шкіркою.
— Мамі твоїй ковінька.. — заздрісно промовив Лабо. — Оце я розумію... Ні, ну навіть я не можу собі такого дозволити! В мене ж немає сухожару... А тут усі умови...
Головний зачинив дверцята.
— Усе! Чисти цей гнояк, а потім Савчука до мене. «На ко— вьор»!
— Із куркою? — не без іронії запитав Ілля.
— Ні, — відповів головний. — Без курки. Але з Валентиною. Чорт забирай, а я думаю, кого вона мені все нагадує... Розвели тут гриль-бар! Із завтрашнього дня оголошується п'янству бій!
Зам по культурі Васєчко постукав у двері кабінету статистики і зазирнув туди.
— Хто прийшов! — Маценко піднявся назустріч. — Роман Петрович... Як там поживаєш?
Вони привіталися, потиснувши руки.
— Слухай, — сказав Васєчко, — в мене син, розумієш, несподівано схотів поступати по лінії МВС. А там зовсім інша форма медогляду. Ось, дали такий бланк, потрібно пройти. І завтра здати — останній термін.
— Лілю, — сказав Маценко медсестрі, яка перебирала купи паперів, — на ось тобі цей бланк, іди до реєстратури, візьми картку хлопця і пройди по кабінетах, нехай усі попідписують. Скажи — я просив.