Енеїда [Aeneis - uk]

751] Начебто змія вхопивши і цупко тримаючи в кігтях, 752] Високо сизий злітає орел, а поранений змій той 753] Звивисто в’ється, й сичить його паща жахлива, й лускою 754] Грізно він їжиться й хоче до бою угору піднятись. 755] Той же нітрохи не менше своїм закривавленим дзьобом 756] Ворога вперто клює і крилами б’є у повітрі. 757] Так тібуртинця везе, тріумфуючи, Тархон із поля. 758] Слідом за щастям вождя й його прикладом мчать меоніди. 759] Тут же й Аррунт, що на те був призначений долею, хитро 760] З списом підходить, кружляє навколо Камілли швидкої 761] Й пробує щастя хвилину — відкіль би то легше вдалося. 762] Де між полків не повернеться діва у розпалі бою, 763] Стежить уже біля неї Аррунт, об’їжджаючи нишком, 764] Й де з перемогою від ворогів вона ноги виносить, 765] То непомітно й юнак керує туди свої віжки. 766] Тут або там їй перейде дорогу, довкола об’їде 767] Й списом надійним поганець махає. Хлорей тоді саме, 768] Той, що раніш був Кібели жерцем, уже здалека видний, 769] В зброї фрігійській ясніючи, мчав, аж кінь весь у піні, 770] В шкурі, що з міді лускою, мов пір’ям, була вся укрита 771] Й золотом скріплена. Сам вирізняючись він іноземним 772] Пурпуром ясним, з лікійського лука слав стріли гортінські[426]. 773] Лук же той був золотий, і шолом золотий був у нього, 774] Й плащ шафрановий на плечах, а поли його полотняні, 775] Що аж лопочуть на вітрі, він в вузол зібрав золотою 776] Жовтою пряжкою. Туніка в нього з вишиваним гаптом 777] І наголінники чужосторонні[427]. На нього одного, 778] Між усім військом на полі, наважилась дівчина сліпо, 779] Чи то щоб зброю троянську повісить у храмі, чи, може, 780] Щоб в золотій оцій зброї здобутій на лови ходити, 781] Й необережно за ним між всіма слідкувала рядами, 782] Бо розгорілось у неї жіноче бажання здобути 783] Збройні трофеї. Нарешті, угледівши слушну хвилину, 784] Кидає з засідки спис свій Аррунт і богів він благає: 785] «Страже святого Соракта, найвищий з богів Аполлоне[428], 786] Ми тебе перші шануємо й палим багаття з соснини, 787] В щирій побожності нашій поклонники вірні, ми прямо 788] Через вогонь по великому жару ступаєм ногами[429], — 789] Дай, всемогутній наш батьку, із нашої зброї цю пляму 790] Змити. Знамен-бо звитяги ніяких за те я не прагну, 791] Що переможу цю діву, ні зброї, здобутої з неї; 792] Подвиги інші дадуть мені славу; якби лиш ця пошесть 793] Впала від рани, яку я завдам їй, я радо без слави 794] В рідні міста повернуся б». Зглянувся Феб і молитви 795] В серце частину прийняв, а частину по вітру розсіяв: 796] Просьбу вволив, щоб Каміллу збентежену наглою смертю 797] Знищив; а щоб батьківщина свята його вздріла, відмовив, — — 798] Вихор полудня розвіяв слова ті. Тож вилетів скоро 799] Спис із руки й засвистів у повітрі, й всі вольски звернули 800] Пильну увагу свою і очі свої на царицю. 801] Та не зважала вона на той свист і дзвеніння в повітрі, 802] Не помічала і списа, що нісся до неї з ефіру, 803] Поки аж він долетів і, уп’явшись під голою груддю, 804] Глибоко в тілі застряг і напився дівочої крові. 805] Злякані подруги збіглися всі й підхопили владарку, 806] Впасти готову. Аррунт всіх раніш утікає, у серці 807] Радість мішаючи з жахом, не сміє ні списові вірить, 808] Ні до двобою із дівою стати. Так вовк отой хижий, 809] Як загризе пастуха чи вола щонайбільшого в стаді, 810] Високо в нетрі тікає гірські, поки стріли ворожі 811] Ще не наспіли, бо діла зухвалого він допустився, 812] Хвіст підгортає зі страху під себе й до лісу шугає. 813] Так і Аррунт із очей, увесь наполоханий, скрився 814] І, задоволений з втечі, в середину війська сховався. 815] Діва, вмираючи, списа з грудей хоче вирвать рукою, 816] Та поміж ребрами глибоко вістря залізне застрягло 817] Й держиться в рані. Гасне уся вона, й очі їй гаснуть, 818] Холодом смертним повиті, й рожевість обличчя зникає. 819] Й так тоді, дух випускаючи, мовити стала до Акки, 820] До однієї з подруг, яка їй була найвірніша, — 821] З нею єдиною звикла Камілла ділитись журбою, — 822] Так почала говорить: «До хвилини цієї, сестрице 823] Акко, могла я щось вдіять; тепер же тяжка мене рана 824] Перемогла, і світ весь для мене у темряві тоне. 825] Швидше до Турна біжи й передай цю останню новину — 826] Хай поспішає до бою й троянців задержить під містом. 827] Отже, прощай!» Це мовить, і віжки пускає, й на землю 828] Зсунулась вся мимохіть. Усе її тіло безвладне 829] Стигне поволі, на шиї зів’ялій голівка повисла, 830] Смертю огорнута, й зброя спадає, й душа у світ тіней, 831] Стогнучи гірко, відходить. І враз тоді крик неймовірний 832] Знявся до неба, до зір золотистих понісся. Як тільки 833] Впала Камілла, то бій загострився ще дужче, і тевкри, 834] Що тільки сили, всі лавами ринули разом до бою, 835] З ними й тірренські вожді, і Евандрова рать аркадійська.