Дівчина мого сина

Лаура вглядалася в екран. Це те місце, де могла працювати мати Черрі. Вона згадала, що якось Даніель говорив, буцім вона працювала в супермаркеті, і сподівалася, що в неї таке саме прізвище, як і в Черрі. Лаура переглядала перелік персоналу й менеджерів, шукаючи «Лейн». Вона переглянула десь зо три мережі, поки в «Tesco» не знайшла жінку на ім’я «Венді Лейн». Розташування магазину теж підходило — неподалік від Кройдона, однак Лейн — достатньо поширене прізвище, тож цілком можливо, що вони були ніяк не пов’язані одна з одною. Якщо мати Черрі й справді працювала тут, Лаура не знала, як краще до неї підійти. Її історія була химерна й шокуюча — жодна мати не захоче слухати, що її дитина зробила щось жахливе. А раптом вона образиться чи розгнівається? А раптом вона вдарить її чи щось іще? А раптом Черрі вже розповіла їй про брехню й ця жінка зненавидить її з першого погляду? Тривога та страх виштовхнули Лауру з машини. Повз неї проходила жінка в спортивних штанях, замалих для неї, і тягнула за собою дівчинку, не старшу від трьох рочків, з проколотими вухами, вбрану в запрану футболку «Disney». Дівчинка відставала, більше зосередившись на тому, щоб скуштувати якусь цукерку, загорнуту в довгий яскраво-жовтий та зелений папір, ніж на тому, щоб іти за мамою, яка штовхала перед собою візок, завалений пакетами, на яких згори лежали картонні коробки з фальшивою замороженою італійською піцою.

Лаура замкнула машину, а потім попрямувала до входу в супермаркет. На сайті було вказано, що Венді Лейн мала посаду контрольно-касового менеджера й, очевидно, працювала позмінно. Неможливо було дізнатися напевно, чи працювала вона сьогодні. Щойно зайшовши всередину, Лаура побачила дошку з фотографіями всіх менеджерів, чиї зміни припадали на сьогодні. Ім’я Венді теж було там, а поруч — фото. Лаура уважно глянула на світлину й занепала духом. У цієї жінки було каштанове з яскравим, червонуватим відливом волосся, і вона була геть не схожа на Черрі. За Лаурою спостерігав охоронець.