Дівчина мого сина
- Автор: Френсіс Мішель
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-3363-8
- Переводчик: Ганнa Литвиненко
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Дівчина мого сина». Краткое содержание книги:
Ніхто не бачив. Ніхто. Вони так ризикували, і це змушувало її тремтіти від думки, що раптом усе пішло не так. Мить божевілля. Звісно, усе це було самозахистом — зрештою, Черрі намагалася її вбити. Та все одно вона нічого не сказала, бо була надто налякана. Якоїсь миті, коли їхні погляди зустрілися, на частку секунди у ній піднялося щось первісне. Вона могла врятувати Черрі. Можливо. Вона б простягнула руку. Доторкнулася до неї. Але не змогла б безпечно витягти її. Усе сталося так швидко, і було важко зрозуміти, чи була вона достатньо близько для цього. Ніхто не зміг би.
Лаура без вагань приймала рішення. Саме це й переслідувало її в нічних кошмарах. Тепер у неї був скелет у шафі. Ким вона була.
Вона ніколи не забуде. Можливо, з часом навчиться з цим жити.
Подяки
Дякую моєму чудовому агентові Гаї Бенкс за те, що спрямувала мене на правильний шлях, і за весь ентузіазм, підтриманий такою ж чудово Люсі Фосетт. Спасибі вам обом за все, що ви зробили й продовжуєте робити. Дякую також Джоелові Ґотлеру, чиї слова навічно залишаться в моїй пам’яті, Маркусові Гоффману, усім помічникам по всьому світі, а також Меліссі Махі, Албі Арнау й Меттью Гульдену.
Глибока вдячність Тріші Джексон за її блискуче розуміння й за те, що завдяки їй я почувалася так комфортно, а також команді «Pan Macmillan», яка займалась усім, що відбувалося за лаштунками.
Величезне спасибі також Алісії Кондон та всій команді «Kensington Books».
Дякую Барбарі Гайнціус, яка була зі мною від самого початку.
Дякую Вікі Гілл, твоя дослідницька допомога неоціненна.
Спасибі моїй сім’ї: татові, Саллі, мамі, Рісові, Нілові, Тіні, Лейлі та Брандтові. Ваші підтримка й хвилювання для мене все. Спасибі Етті за уроки гольфу.
Дякую неймовірно надихаючим Ліві та Клементині.
І дякую моєму партнерові Джонні, який незворушно підтримував мене й дозволяв мені жувати своє вухо з моїм «А якщо?..».