Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Та повернімося до битви 1514 року.
«Когда солнце встало, все литовское войско уже стояло перед московитами. Его боевой порядок имел две основные линии: в первой стояла конница (в два эшелона), во второй находились пехота и артиллерия. Левый фланг первой линии составила тяжелая польская конница;.. правый — литвинская легкая кавалерия… Пехотинцы расположились в несколько шеренг друг за другом, несколько сотен их были вооружены пищалями (рушницами). Половину своих пушек гетман поставил в центре пехоты, другую — на правом фланге за литвинской конницей» [173, с. 191].
«Московские пешие войска заняли позицию тремя растянутыми линиями, упираясь левым флангом в болото у Крапивны (притоки Дніпра. — В.Б.). Такое построение предназначалось для фронтальной атаки и позволяло постепенно наращивать силу удара. Впереди пехоты находилась конница» [173, с. 191].
Слід зазначити, що «Московське військо складалося як з російських (піхотних. — В.Б.) полків, так і з татарської кінноти. Ззовні воно нагадувало більше орду кочівників, а не впорядкований стрій європейського війська» [46, с. 27].
Автор раз у раз нагадує читачам, що Московія в ті роки була сателітом як Кримського ханства, так і Османської імперії. Тому немає нічого дивного, що в її складі постійно бачимо татарську кінноту, як кримську, так і касимовську, казанську чи інших ханств.
А те, що війська московитів ззовні нагадували звичайну орду, нехай нам дивним не видається, бо ті люди із 1238 року, справді, становили невід’ємну частину Золотої Орди, з єдиною різницею: вони були, згідно із повелінням хана Батия, — християнами московського штибу.
«Битву під Оршею заведено поділяти на три стадії. Перша охопила атаку московської кінноти на ліве крило «литовців»… (Московити. — В.Б.) цим маневром сподівалися відрізати противника від переправи. К.І. Острозький розгадав наміри московських воєвод. Після того як «литовці» витримали стартовий натиск московської кінноти, він ввів у бій своїх резервних кіннотників. Московським військам довелося відступити.
На другій стадії бою московська кіннота атакувала як правий фланг «литовців», так фланг лівий, де вони змогли знову відновити наступ. Давши можливість на лівому фланзі розгорнути атаку, «литовці» враз розступилися, і… (московити. — В.Б.) потрапили під шквальний вогонь із близької відстані й змушені були тікати. На правому фланзі «литовці» імітували втечу. Московити тут же почали грабувати майно противника, однак потрапили під вогонь польової артилерії. Вони цього не чекали. Взагалі, для… (московитів. — В.Б.) використання польової артилерії було чимось новим і незвичним.
Князь К.І. Острозький сам очолив контрнаступ. Почалася третя стадія битви.
У фланг відступаючій московській кінноті вдарили панцерники з резерву, фактично відрізаючи московський авангард від основних військ. Рештки московитів опинилися в пастці. Вони були притиснуті до болотистої долини річки Кропивни, частково до Дніпра, і їх майже повністю знищили. Під час спроб втечі московські вояки кидалися з крутих берегів і масово гинули. Сама річка була повністю запруджена тілами загиблих.
Активна стадія битви тривала три години. Однак переслідування… (московитів. — В.Б.) «литовцями» затягнулося надовго, аж до вечора. З одинадцяти великих московських воєвод у полон потрапило шестеро. Серед них був і головнокомандувач московського війська І(ван) Челяднин. На полі бою загинула величезна кількість ратників. Так, у листі до лівонського магістра король польський і великий князь литовський Сигізмунд І писав, що московити під час Оршанської битви з вісімдесятитисячного війська втратили до тридцяти тисяч убитими, тоді як до полону потрапило вісім верховних воєвод, тридцять сім воєначальників і півтори тисячі дворян» [46, с. 29–30].
Російський історик А. Нечволодов у праці «Сказания о русской земле» писав:
«Такой блестящей победы литовцы никогда не одерживали над русскими. Они гнали, резали и топили их в Днепре, усеяли телами все окрестные поля и захватили огромнейший полон: Челяднина, Булгакова-Голицу и шесть других воевод, 37 князей, более 1500 дворян, все знамена, пушки и обоз…» [173, с. 193].
Що цікаво: «Василий III заявил, что для него все московские ратники, сдавшиеся в плен — мертвецы» [173, с. 194].
Те ж саме заявляв так званий спадкоємець «русской славы» — російський генералісимус Йосиф Сталін, бездарно втрачаючи мільйони людей на полях страшної війни 1941–1945 років. Через 430 літ.