Мистецтво і життя. Збірник
- Автор: Моруа Андре
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Мистецтво
- ISBN: 5-7715-0391-6
- Переводчик: Ірина Миколаївна Овруцька
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Мистецтво і життя. Збірник». Краткое содержание книги:
Звідси тоскний страх (К’єркегорова тема). Цей страх підсилюється тим, що я існую серед собі подібних, також наділених свідомістю. Інших. Погляд інших оволодіває мною і перетворює мене на річ.
У нещодавній праці («Критика діалектичного розуму») Сартр досліджує взаємовідносини екзистенціалізму і марксизму. Вихований на ідеях буржуазного гуманізму, він дуже рано відчув потребу у філософії, «яка відірвала б його від мертвої культури буржуазії, що жила рештками свого минулого». Такою філософією, як йому здавалося, міг бути марксизм. «Ми були переконані, що марксизм дає єдино правильне пояснення історії і водночас що екзистенціалізм лишається єдиним конкретним підходом до реальності». На світанку його філософських роздумів йому здавалося, що обидва вчення доповнюють одне одне. Проте елементи конфлікту між ними лишалися. Марксизм — це детермінізм. Він учить, що думка кожної епохи зумовлена способом виробництва і розподілу.
Який же можна зробити висновок? Сартр не відкидає марксизм, але намагається відродити живу людину в рамках марксизму. Без живих і неповторних людей немає історії. Гегель уже зазначив, що протилежні посилання завжди абстрактні у порівнянні з висновком, котрий є конкретним. І Сартр значно ближчий до життя у своїй драматургії, ніж у своїй філософії.
Ця філософія наробила багато галасу, вона мала свій вплив. Але в цілому її не дуже зрозуміли. У народі екзистенціалістами називали дівчат і хлопців з довгим волоссям. По суті, екзистенціалізм — це філософія свободи, серйозна, глибока, блискуче викладена Сартром, але аж ніяк не ним вигадана. Вона походить, як уже зазначалося, від К’єркегора, Хайдеггера і Гуссерля. Що успішно здійснила група французьких письменників (у першу чергу Сартр і Сімона де Бовуар[285]), так це перенесення екзистенціалістської філософії у романи і п’єси, яким вона надала вагомості, тоді як п’єси і романи у свою чергу забезпечили екзистенціалізму вплив на уми сучасників, якого без цих художніх втілень він ніколи не зміг би досягнути.
Чи можна назвати «Нудоту» романом? Так, оскільки йдеться про вигадку, персонажів, створених автором, і уявне місто — Бувіль (який нагадує Гавр, де Сартр на той час викладав). Але це роман без подій. Це метафізичний щоденник Антуана Рокантена, відірваного від коріння інтелігента, який живе у номері готелю, пише, сам не знаючи навіщо, про життя якогось маркіза де Рольбона, спить, не кохаючи її, з хазяйкою кафе і нудьгує весь тиждень у тужливій самотності. Навколо нього — ні душі. Жителі Бувіля? Рокантен почуває себе дуже далеким від них.
Поряд з Рокантеном є лише один помітний персонаж — Самоук, у якому втілено ілюзію культури. Клерк у конторі судового виконавця, одержимий пристрастю до знання, вирішив прочитати в алфавітному порядку всі книжки, які є в муніципальній бібліотеці. Згадується Сартр-дитина, який читав словник Ларусса[286]. Безумовно, він дав цьому персонажу дещо від самого себе, від того, яким був сам у певний період навчання, як Флобер був часом Буваром і Пекюше. Але Сартр відтворює також певний аспект самого себе і в Рокантені, людині, яка переконалася, що існування нічим не виправдане, і втратила світські ілюзії бувільців, честолюбні мрії і навіть віру в культуру. Що ж йому лишається? Ніщо. Спостерігаючи це ніщо, він відчуває нудоту.
Нудота — це огида до всього, не тільки до людей, а й до речей. Речі уявляються йому такими, що не мають сенсу. «Усе безцільне: цей сад, це місто і я сам. Коли доходиш цього висновку, з душі верне і усе пливе — це Нудота, це те, що намагаються приховати від себе негідники з їхньою ідеєю Права. Але яка жалюгідна брехня!.. Негідники так само безцільні, як і усі інші люди». Вони — у надлишку. Ми всі — у надлишку.
Однак ми не можемо перешкодити собі ні існувати, ні мислити. І тут перед цією розгалуженою думкою, перед цими речами (шкіряною банкетною, коренем каштана), які стають гротескними і жахливими, Рокантеном оволодіває тоскний страх, як колись він охоплював К’єркегора, як охоплює майже всіх, хто починає міркувати про людську долю. Людина спокійно пливе по теплому морю і раптом відчуває під собою безодню. Або, як Паскаль, почуває себе між двох безодень. Негідники пливуть упевнено, вони відмовляються думати про безодню. Рокантен (і Сартр) бачить безглуздість існування.
285
Бовуар Сімона де (1908), французька письменниця, дружина Сартра.
286
«Великий Ларусс» — французький енциклопедичний і тлумачний словник, названий за ім’ям його видавця П’єра Ларусса (1817–1875).