Мистецтво і життя. Збірник

Це свого роду Знайдений Час (у прустівському розумінні) у вселюдському масштабі. «Перемога кожного митця над своїм власним рабством спричиняється до торжества мистецтва над людською долею». Гуманізм, проповідує Мальро, вже не в тому, щоб сказати (як говорить Гійоме у Сент-Екзюпері): «Те, що я зробив, не під силу жодній тварині», а скоріше у тому, щоб сказати: «Ми відкинули усе, чого жадала в нас тварина, і ми хочемо знайти людину скрізь, де стикаємось з тим, що її пригнічує». Віруючий вважатиме досить уразливою цю життєстійкість людини, яка пережила стільки метаморфоз; термоядерна бомба могла б завтра знищити як вітражі Шагала і полотна «блакитного» періоду Пікассо, так і статуї фараонів мемфіської династії. Правду кажучи, це нічого не змінює, бо тоскний страх зник би разом з тими, хто його відчуває, і через відсутність тих, хто вижив, ніхто не відчував би потреби пережити себе. Але «чудово, що тварина, усвідомлюючи свою тлінність, вириває у іронії туманностей пісню сузір’їв і кидає її майбутнім вікам, примушуючи їх прислухатися до невідомих слів».

Ця тема звучить у Пруста в описові смерті Берготта. «Його поховали, але всю цю ніч похорону його книжки, розкладені по три в освітлених вітринах, наче ангели з розпростертими крилами, були, здавалося, для того, хто пішов, символом воскрешення…» І Мальро відгукується, як ехо: «У той вечір, коли ще малює Рембрандт, усі славні Тіні, у тому числі тіні печерних художників, не відвертають погляду від тремтячої руки, бо від неї залежить, чи ожити їм знову, чи поринути у сон. І тремтіння цієї руки, за непевним рухом якої стежать у сутінках тисячоліття, — одне з найвищих проявів сили і слави людини». У своїй філософії мистецтва Мальро так само демонструє панорамічний, космічний характер бачення світу, що обіймає століття, як і у своїй філософії історії. У мистецтві знайшов він розмінну монету Абсолюту.