Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів». Краткое содержание книги:
— Так-так, — промовила ззаду Кара, погладжуючи густе пасмо. — Вельми цікаво…
Річард кинув на неї невдоволений погляд. Надін обернулася і знову нетерпляче схопила його за руку.
— Ти обіцяв! Пішли!
— Нічого я не обіцяв. Я сказав, що піду з тобою, але не говорив, що побіжу, — поскаржився Річард.
— Великий і сильний Магістр Рал не може за мною угнатися? — Саркастично поцікавилась Надін. — Лісовий провідник, якого я пам'ятаю, йшов швидше, навіть якщо спав на ходу.
— А я і сплю на ходу, — буркнув він.
— Стражники сказали мені, що ти повернувся і пішов до Дрефана, — шепнула Келен. — Я йшла до тебе туди. Що це за історія з Надін?
Питання з підступом. Річард відмітив, як вона кинула швидкий погляд на руку Надін, що недавно стискала його долоню.
— Вона покликала нас. Хоче кудись відвести.
— І для цього тобі обов'язково було тримати її за руку? — Сердитим шепотом запитала Келен.
Келен подивилася на Дрефана, який йшов позаду Кари з Раїною, і взяла Річарда під руку.
— Як справи? Що ти з'ясував? Річард ніжно стиснув їй долоню.
— Все в порядку, — шепнув він. — Виявилося зовсім не те, що я думав.
Розповім пізніше.
— А що з вбивцею? Його ще не знайшли?
— Хтось відшукав його раніше за нас і вбив, — відповів Річард. — А як дипломати? Келен відповіла не відразу.
— Греннідон, Тогресса і Пендізан Річ капітулювали. Міністр Джари попросив відстрочки на два тижні, щоб переконатися, що зірки сприяють їх намірам. — Річард насупився.
— Мардонія відмовилася приєднатися до нас. Рада Семи воліє зберігати нейтралітет.
— Що?! — Річард зупинився як укопаний, і ідучі слідом наткнулися на нього.
— Вони відмовилися капітулювати. Заявили про свій нейтралітет.
— Орден не визнає нейтралітету. Ми теж. Ти сказала їм це?
— Звичайно, — безпристрасно відповіла Келен.
Річард не хотів на неї кричати. Він злився на Мардонію, а не на неї.
— Генерал Райбах зараз на півдні. Може, він встигне взяти Ренвольд раніше, ніж це зробить Орден.
— Річард, ми надали їм можливість вибору. Тепер вони всі — ходячі мерці. Ми не можемо губити наших солдатів у Мардонії тільки заради того, щоб захистити її від Ордена. Це безглуздо і лише послабить нашу армію.
Надін проштовхалася між ними і сердито глянула на Келен.
— Ти розмовляла з цим мерзенним Джеганом. Ти знаєш, який він. Ці люди помруть, якщо їх завоює Орден. А тобі наплювати на життя ні в чому не винних людей. Ти безсердечна.
Краєм ока Річард відмітив, як в руку Кари влетів ейдж, і підштовхнув Надін вперед.
— Келен права. Просто я туго міркую. Мардонія вибрала свій шлях, так нехай йде по ньому. А тепер якщо хочеш щось мені показати, то показуй. У мене багато справ.
Надін, пирхнувши, перекинула густе каштанове волосся за спину і пішла далі. Кара з Раїною грізними поглядами свердлили їй потилицю. Цей погляд, як правило, служив лише прелюдією до більш серйозних наслідків. Річард швидше за все тільки що врятував Надін від цих наслідків. В один прекрасний день йому все ж доведеться вгамувати Шоту. Поки Келен цим не зайнялася.
— Пробач, — нахилився він до Келен. — Я втомився до смерті і не подумав як слід. Вона стиснула його руку.
— Ти обіцяв трохи поспати, не забув?
— Як тільки Надін покаже мені те, що хотіла, відразу відправлюся спати.
Надін знову вхопила Річарда за руку і втягла його в свою кімнату. Він не встиг обуритися, тому що побачив сидячого на червоному стільці хлопчика.
Річарду здалося, що він впізнав хлопчину. Один з гравців в джа-ла.
Заплаканий хлопчина тремтів. Побачивши Річарда, він схопився і зірвав зі світлої голівки в'язану шапочку. Він мовчки м'яв шапку в руках, тремтячи від хвилювання. По щоках його текли сльози.
Річард присів перед хлопчиком навпочіпки.
— Я Магістр Рал. Мені сказали, що тобі терміново потрібно мене побачити. Як тебе звуть?
Хлопчина втер носа. Сльози продовжували литися струмком.
— Йонік.
— Ну, Йонік, що скоїлося?
Крізь схлипи Річард вловив лише слово «брат». Він обійняв хлопчика і почав заспокоювати. Хлопчина вчепився в нього і бурхливо розридався. Якесь глибоке горе мучило його душу.
— Йонік, ти можеш сказати мені, що сталося?
— Будь ласка, Батько Рал, мій брат хворий! Дуже хворий! Річард поставив хлопчика на підлогу.
— Хворий? І чим він захворів?
— Не знаю! — Проридав Йонік. — Ми купили йому лікувальні трави. Перепробували все, що тільки можна. Він такий хворий! Йому стало ще гірше з тих пір, як я тоді до вас приходив.
— З тих пір, як ти до мене приходив?