Наказано вижити
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #9
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Наказано вижити». Краткое содержание книги:
Дія роману, побудованого на документальній основі, відбувається напередодні краху гітлерівського рейху, коли реакціонери з ОСС (нинішнє ЦРУ) намагалися заключити сепаратну угоду з нацистськими ватажками.
Головний герой книги Максим Максимович Ісаєв — Штірліц, дзержинець-інтернаціоналіст, в найтяжчих умовах героїчно виконує свій обов'язок перед Батьківщиною.
— Де вікно? — усміхнувся Мюдшер. — Я готовий хоч зараз стрибати. І налийте горілки, тепер, коли все стало ясно, можна хоч на годину розслабитись…
— Шелленберг спонукатиме Гіммлера до відкритого звернення на Захід?
— Спитали б точніше: чи зможе Мюллер зробити так, щоб Шелленберг провів потрібну операцію проти Гіммлера? І я відповів би: «Так, зможу, на те я й Мюллер»… Як будемо відходити? Коли?
— Почекайте, почекайте, всьому свій час…
Мюллер похитав головою:
— Я не вірю у ваші двері, рейхслейтер… Я вже викопав для себе могилу, в яку опустять порожню труну, і приготував мармуровий пам'ятник на кладовищі. Коли ж стрибатимемо з вікна?
— Після того як ми звернемося до росіян. І вони дадуть нам відповідь. А це станеться найближчими днями…
І тоді Мюллер тихо спитав:
— А з ним ви впораєтесь?
Борман зрозумів, що той говорить про Гітлера, а тому відповів відверто й простодушно:
— Я завжди вважав Геббельса лагідною людиною, він мені під силу.
Мюллер знову похитав головою:
— Не треба так… Годинник б'є північ. Не треба… Відповідайте прямо: я можу бути вам корисний в усуненні Гітлера? Я, особисто я, Мюллер? Можу я бути вам корисний у тому, щоб уже зараз вирішити майбутнє трьох ваших двійників — і мої люди теж стережуть їх, не думайте, не тільки хлопці вашого Цандера… Чи уважно ви продумали маршрут нашого походу через закривавлену Німеччину на північ, до підводників? Чи маєте ви в голові абсолютний план операції відходу звідси, коли ми повинні будемо заплутати всіх, пустити їх по хибному шляху, залишити після себе з десяток версій? Рейхслейтер, годинник б'є північ, не дозволяйте собі розслабитись у тутешній блаженній тиші й теплі…
Мюллер говорив так, наче забивав гвіздки; в скронях у Бормана заніміло від болю.
Утонувши в кріслі, він став ще менший на зріст, Борман немов розплився, обм'як і зрозумів, що все скінчено — остаточно й безповоротно. Його пойняв страх: а що як і Мюллер піде?! Це здалося йому таким страшним — бо це було можливе і за його, Бормана, логікою просто-таки необхідне, — тому він сказав:
— Не лайтеся… Мені доводиться весь час грати, зрозумійте мене, ради бога… Все життя — балансування й гра на полюсах.
— Коли б не розумів…
— Давайте обговоримо деталі, Мюллер… Назвіть мені вашу конспіративну квартиру, де ви на мене чекатимете; починайте планувати відхід, займіться моїми двійниками — це правда, часу вже не лишилось… Що стосується Гітлера, то тут ваша допомога мені непотрібна, я його дуже добре знаю…
Ось як уміє працювати гестапо! — IV
…Рано-вранці Штірліц повернувся в Берлін. Місто було оповите чорно-червоним димом пожеж.
Він сидів на задньому сидінні, між Куртом і Ойгеном; машину вів Віллі; по дорозі вони тричі падали в кювети, коли над дорогою проносились російські штурмовики; літаки летіли на бриючому польоті, розстрілюючи з кулеметів колони піхоти, яка пересувалася до Берліна.
Кожного разу Штірліц з жахом думав, що свої ж, червонозорі, можуть ударити по ньому із своїх великокаліберних. Немає нічого прикрішого. Тільки б дожити до того моменту, коли наші ввійдуть у Берлін. Якби вже й загинув від кулі Мюллера — то це хоч відповідає умовам тієї роботи, яку він виконував. Але ж не можна, не можна гинути. Тобі наказано вижити, Ісаєв, ти повинен вижити…
…У приміщення РСХА він увійшов, затиснутий між Куртом і Ойгеном, усе ще не бажаючи признатися собі в тому, що це і є кінець. Гру закінчено, зараз у ній просто відпала потреба: коли гримить артилерійська канонада і червонозорі штурмовики по-хазяйськи баражують над автострадами, не до гри. Фінал трагедії має бути правдою, і ніяких умовностей; останнє слово мусить бути сказане.
…У коридорах РСХА панувала метушня, молоді есесівці поспіхом виносили ящики; на подвір'ї ще палили папери; смердючий, важкий дим щипав очі; зате на третьому поверсі, де містився кабінет Мюллера, було все, як і раніше; канонада здавалася звуковим оформленням фільму, який привезли сюди на перегляд з рейхсміністерства пропаганди — таке практикувалося, особливо коли стрічку було присвячено перемогам вермахту на полях боїв. Так само, як і раніше, біля кожного повороту коридора стояли молодші офіцери СС, які скрупульозно перевіряли документи в усіх, хто проходив, тільки тепер на маленьких столиках коло постів лежали каски й протигази, а на грудях у охоронників висіли короткостволі шмайсери.