Наказано вижити
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #9
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Наказано вижити». Краткое содержание книги:
Дія роману, побудованого на документальній основі, відбувається напередодні краху гітлерівського рейху, коли реакціонери з ОСС (нинішнє ЦРУ) намагалися заключити сепаратну угоду з нацистськими ватажками.
Головний герой книги Максим Максимович Ісаєв — Штірліц, дзержинець-інтернаціоналіст, в найтяжчих умовах героїчно виконує свій обов'язок перед Батьківщиною.
— Шпеєр, послухайте, чим уважніше я розглядаю ваш проект, тим важчими мені здаються скульптури коло мосту через Дунай. Усе-таки Лінц легке місто, отже, потрібна абсолютна пропорція. Що ви на це скажете?
Шпеєр з жахом подивився на фюрера: Лінц бомбили союзники, питання захоплення міста росіянами було питанням тижнів, а ця людина з тремтячими руками і великими витрішкуватими зеленими очима говорила про майбутній музей, про пропорції форм і про скульптури через Дунай.
…Саме до Шпеєра і звернувся Борман, коли той приїхав з фронту в рейхсканцелярію.
— Послухайте, Альберт, — сказав Борман, по-дружньому обіймаючи ненависного йому улюбленця фюрера, — мені здається, що зараз вам поставлять запитання, чи варто нам переселятися в Берхтесгаден. Ви ж розумієте, що відкрите зіткнення між червоними й англо-американцями — справа місяців, нам треба ще трохи протриматись, і коаліція впаде, тому я прошу вас — умовте фюрера поїхати в Альпи.
Борман умів вичисляти людей; він правильно вичислив Шпеєра; той, залишившись сам на сам з фюрером, вислухав його запитання й відповів — несподівано для самого себе — зовсім не так, як його просив рейхслейтер:
— Оскільки особисто ви, мій фюрер, наказали німцям боротися за кожен будинок, за кожну сходинку, за кожне вікно в квартирі, ваш обов'язок лишитися в обложеній столиці.
— Так, але в Берхтесгадені кращі засоби комунікації, — заперечив Гітлер. — Військові вважають, що звідти мені буде легше керувати боротьбою на всіх фронтах.
— Військові відстоюють свою вузькопрофесійну справу, а на вас лежить важкий тягар політичної стратегії, — розпачливо відповів Шпеєр, розуміючи, що, мабуть, кожне його слово Борман записує на плівку.
Гітлер якось відразу знітився, сидів кілька хвилин нерухомо, а потім знову пішов по креслення «музею» в Лінці.
— Послухайте, — сказав він, повернувшись, — мене й досі непокоїть, як оцінять знавці таке близьке сусідство Тінторетто з Рафаелем… Усе-таки Тінторетто надто легкий і пустотливий, його мистецтво мені уявляється не зовсім здоровим з погляду національної приналежності. Часом мені здається, що в ньому є погана кров… Ця пустотливість, ця нарочита несерйозність… Таке завжди було властиве єврейським маклерам… Чи російським екстремістам типу Врубеля… А через зал — Рафаель… Розенберг двічі мав розмову з авторитетними антропологами, але вони запевняють в один голос, що мати художники не мала коханця з ворожою кров'ю, а батько був справжнім римлянином… Але ж його дід міг змінити прізвище: євреї дуже спритні, коли мова йде про те, щоб приховати своє походження…
…Після розмови з Шпеєром, за чаєм, Гітлер, перевіряючи Бормана, сказав:
— А от Шпеєр вважає доцільним мій від'їзд у Берхтесгаден.
— Він не тільки це вважає доцільним, — відповів Борман, — він забороняє гаулейтерам висаджувати в повітря мости й заводи, він, бачте, думає про майбутнє нації, ніби воно можливе поза і без націонал-соціалізму…
— Не вірте пліткам, — відрубав Гітлер. — Шпеєру заздрять. Всім талантам заздрять. Я це відчув на собі у Відні, коли мене чотири рази не приймали в Академію мистецтв. Там це було зрозуміло: всі ці чехи й словаки з поляками, мерзотні євреї не хотіли дати дороги арійцю, це типово для неповноцінних народів, що підлягають зникненню. Я не можу зрозуміти вияву такої огидної риси у арійців. Це просто не має права на існування серед нас…
…Фюрер не запідозрив Шпесра у змові, а навпаки, взяв його під захист. Борман майже був певен, що Гітлер може в будь-яку хвилину оголосити про свій від'їзд в Альпійський редут.