Вулиця Червоних Троянд
- Автор: Стась Анатолий Алексеевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вулиця Червоних Троянд». Краткое содержание книги:
До книги увійшли:
Я видавив пластиковий щиток і висунувся з стіни в моторошну тишу. Килим поглинав кроки. Наблизившись до стола, я щосили потягнув на себе ручку шухляди. Шухляда не висувалася. Смикнув ще кілька разів і зрозумів, що під білою поверхнею стола, яка створювала ілюзію легкості, приховано недоступну мені твердість металевого сейфа.
Я повільно задкував до стіни.
Вмить у залі засвітилися тисячі сонць, поглинули зеленавий присмерк. Із стелі на мене упав ясний день. У сліпучім світлі я побачив Брендорфа. Він стояв на порозі розчинених дверей.
— Як ти сюди потрапив? — постать Брендорфа погрозливо наступала на мене. На смаглявім обличчі ворушилися сиві вуса, колючі очі протинали наскрізь.
Тепер я добре знаю, що людина в безвиході часом здатна на таке, до чого нізащо не додумається за звичайних обставин. Напевно, тут вступають у дію якісь досі не віднайдені механізми мозку. Чим же інакше пояснити мою поведінку в ті секунди? Далі все відбувалося так, неначе я тільки й чекав появи штандартенфюрера.
Він наближався, застібаючи на грудях кольоровий, із шовку, халат.
— Хто тебе сюди впустив?
— Сам прийшов, — сказав я. — Прийшов при повному розумі і розмовлятиму з вами як нормальна людина. Не вірите? Будь ласка, можу назвати імена он тих, на портретах: Борман, доктор Менгеле, а посередині — ваш батько.
Брендорф ухопився за стовбур пальми, губи беззвучно ворушилися. Почуте так його вразило, що він, здається, навіть забув про загадковість моєї появи в кабінеті. Замість зловісної й таємної постаті в чорнім мундирі з дивовижними в наш час регаліями, переді мною стояв такий собі підстаркуватий, нічим не примітний чоловік у барвистому халаті, з «мішками» під очима. Я не дав йому оговтатись.
— Кносе обдурив вас. Я не вмикав пульсатора. Просто Кносе навчив мене вдавати з себе «категорію мінус два». От я і вдавав, як міг.
— Кносе? Ти сказав — Кносе? — Брендорф аж нахилився вперед. — Ну, хлопче…
— Сеньйоре, доки ми будемо розбалакувати, Ларсен встигне втекти звідси з контейнером.
Мовивши це, я точно влучив у ціль. Обличчя Брендорфа набуло синюватого відтінку, засмаглі пальці вхопили мене за плечі.
— Що? Хто тобі сказав про контейнер? Де ти бачив Ларсена?
Я назвав усіх, кого бачив у кімнаті, повній тютюнового диму. Сказав, що вони радяться там і вже домовилися переправити з Ларсеном один контейнер на якусь військову базу. Виклавши Брендорфу те, що чув, я змовчав лише про операцію, намічену змовниками в ніч з 10 на 11 серпня, і доточив напівправду власною кінцівкою:
— Ларсену наказано залишити контейнер на базі і навзамін отримати там чек на кільканадцять мільйонів доларів. Затим він перебереться до Австралії, туди ж прилетять Кносе, фрейлейн Труда і Шумер.
Відштовхнувши мене, Брендорф підбіг до стола. Та щось його зупинило. Він оглянувся.
— Ти занадто багато знаєш, хлопче… Але поки що до тебе лише три запитання. Якого біса Кносе наплів про пульсатор?
— Запитайте про не в нього. Я не знаю.
— Гаразд, Чому ж ти признався мені про його витівку?
— Щоб насолити Кносе. Він негідник.
— Так… А навіщо розказав мені про розмову в кімнаті Кносе?
— Щоб завдати прикрощів вам. Для мене що ви, що Кносе — однаково.
— Хвалю за відвертість, — кисло посміхнувся Брендорф. — Я вже казав: ти мені подобаєшся. Що ж, зараз усе перевіримо!
Він заклацав перемикачами.
— Гертруда Вурм! Гертруда Вурм! Фрейлейн Труда!..
Мовчання.
— Шумер! Алло, інженер Шумер! Вольфганг Шумер, сто чортів!..
Знову мовчання.
Штандартенфюрер опустився в крісло. Сухо клацнув ще один перемикач.
— Кносе! Говорить Брендорф. Відповідайте!
Кілька секунд тиші — і раптом з динаміка роблено-бадьорий голос:
— Слухаю вас, штандартенфюрер! Пробачте, в мене завжди міцний сон…
— Теодор Кносе! Як ви сміли від’єднати мікрофон, всупереч інструкції? Що це означає? Чи не вважаєте ви часом, що на вас інструкції не поширюються і розмови у вашій кімнаті не підлягають контролю? Поясніть!
— Не розумію, штандартенфюрер. Мій мікрофон увесь час увімкнено, я ніколи б не дозволив собі…
— Киньте грати в піжмурки, Кносе! Хто у вас в кімнаті, що за пізні гості? Чому мовчите? Вам заціпило? Та-а-а-к… Продовжуйте вашу таємну асамблею, продовжуйте! Тільки ніхто з вас не вийде з кімнати. Забули на радощах, що магніти всіх дверей замикаються з мого кабінету? Я вже замкнув їх! Ви в пастці. Авантюра з контейнером дорого обійдеться вам, підлі зрадники!