Вулиця Червоних Троянд

— Це не іграшка, хлопче. Поклади плазмомет на місце.

Металева трубка не слухала мене, витанцьовувала на рівні його грудей.

— Одійдіть до стіни! Не рухайтеся, якщо не хочете вилетіти в каньйон разом із стіною.

Ще ніколи в житті я не тримав у руках зброї. Хіба що рушницю для підводного полювання. Я намагався зладнати з плазмометом, а він ходив ходуном. Саме від того обличчя Брендорфа закам’яніло, йому здавалося, що я ось-ось ненароком натисну на гачок. А я боявся, щоб Брендорф не підступив до мене, бо тоді довелося б натиснути… Від такої думки в мене пересохло в горлі. І все ж, якби Брендорф зрушив з місця, я натиснув би на маленький виступ біля рукоятки, що муляв палець дрібною насічкою на металі. Бо найменша нерішучість коштувала б мені життя. Та й хіба ж мені одному?

— Так. Значить, тебе підіслав Кносе. Шкода, я не розкусив вашого трюку… Гаразд. Кносе я випущу з кімнати.

— Начхати мені на вашого Кносе! І на вас усіх, — сказав я. — Через десять хвилин ось тут, біля мене, мусить стояти моя мати, а також Єржі та індіянин Загбі. Бо інакше… Натисну на гачок і водитиму вашим плазмометом на всі боки! Що буде з того — вам краще знати, бо я бачив лише, як падають секвойї. Але я зроблю так, як сказав!

Брендорф поглянув на мене. Кивнув.

— Мені треба підійти до стола.

— Підійдіть. Та не спробуйте що-небудь утяти.

Він віддав розпорядження в мікрофон. Чекати довелося недовго.

Першим увійшов до зали Загбі. З-за широкої спини індіянина визирала Єржі. Мружилася зі сну і, видно, силкувалася зрозуміти, що ж відбувається. Індіянин сторожко поглядав то на мене, то на Брендорфа. Низенький чоловік у крислатім капелюсі, який привів їх, доповів з порога:

— Штандартенфюрер! Жінки з двадцять другої кімнати в себе немає. Після денної роботи фрейлейн Труда залишила її на ніч у своєму питомнику. — На слові «питомник» капелюх нахабно вишкірився. — Які будуть накази?

— Зачекайте хвилину. — Брендорф повернувся до мене, наче хотів щось пояснити.

Дальші події розчленувалися в моєму мозку на кілька епізодів, котрі блискавично, один за одним, промайнули значно скоріше, ніж про це можна розповісти.

Мені слід було відігнати Брендорфа назад, до стіни, одразу ж після того, як він віддав наказ у мікрофон. Я цього не зробив, і він скористався з моєї помилки. Побачивши, що мої друзі стоять за якихось два-три кроки від нього, Брендорф зненацька кинувся до них і схопив Єржі за плечі. Її зляканий зойк злився з несамовитим криком штандартенфюрера:

— Стріляйте у нього! Якого біса топчетесь?!

Єржі намагалася випручатись із жилавих рук, та Брендорф прикривався нею і задкував до дверей, що вели в його покої.

Крислатий капелюх вихопив з кобури пістолет. Я підкинув металеву трубку, щоб не дати йому підбігти до Брендорфа та до Єржі. Кремезна постать Загбі затулила мені все. Перестрибнувши через крісло, індіянин метнувся вперед, стусонув важким кулаком Брендорфа по потилиці. Випустивши дівчинку, той осів на підлогу. Лунко ляснув постріл. Загбі випростався на весь зріст, вигнувся, схопився за обличчя, між пальцями зачервоніло.