Чорнильне серце
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-065-9
- Переводчик: Олекса Логвиненко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильне серце». Краткое содержание книги:
Невдовзі таємницю Мо розкрито. Він, виявляється, має надзвичайний дар — втілювати в життя історії, оживлювати їхніх героїв. Чимало років назад він випадково вичитав з книжки у наш світ бездушного злочинця. І от тепер цей злодій полює на Мо та його рідкісний талант.
Меґі поринає у карколомні пригоди, в яких уявне переплітається зі справжнім. І тепер саме від неї залежить, як завершиться історія, що полонила їх усіх.
— А що ж ви собі думали? Каприкорн знав, де ви мешкаєте. І після того, як ви від нього просто втекли, слід було чекати, що він пошле своїх людей до вас. Він чоловік мстивий!
— Он як! І від кого ж він довідався, де я мешкаю? Від тебе! — Елінор замахнулась кулаком, але Фарид перехопив її руку.
— Він не виказував! — вигукнув хлопчина. — Нікого він не виказував! Він повернувся сюди, щоб викрасти одну річ.
Елінор опустила руку.
— Виходить, це правда! — Чарівновустий став поруч з Елінор. — Ти повернувся, щоб забрати книжку. Ти з глузду з’їхав!
— А ти? Що робиш тут ти? — Вогнерукий зміряв Чарівновустого зневажливим поглядом. — Вирішив просто оглянути Каприкорнову церкву й попросити його віддати тобі доньку?
Чарівновустий мовчав.
— Каприкорн нізащо її не віддасть, і ти про це добре знаєш! — провадив Вогнерукий. — Вона — лише наживка, і як тільки ти її схопиш, ви обоє станете його бранцями — можливо, до кінця свого життя.
— Я ж бо хотіла привести поліцію! — Елінор сердито випручала свою руку зі смаглявих Фаридових рук. — Але Мортимер був проти.
— І мав рацію! Каприкорн наказав би сховати Меґі в горах, і ви вже ніколи її не побачили б.
Чарівновустий перевів погляд туди, де за пагорбами мріли темні обриси гір.
— Зачекай, поки я викраду книжку! — сказав Вогнерукий. — Я сьогодні ж таки вночі знову проберуся в село. Звільнити твою доньку так, як минулого разу, я не зможу, бо тепер Каприкорн поставив утроє більше вартових і все село вночі освітлене, як вітрина ювелірної крамниці. Та сподіваюсь, я все ж таки довідаюся, де вони її тримають. Потім можеш робити з цією інформацією що завгодно. А в подяку за мої зусилля ще раз спробуєш повернути мене туди, звідки вичитав. Що на це скажеш?
Така пропозиція Чарівновустому спершу видалася досить розумною, але потім він, трохи поміркувавши, похитав головою й сказав:
— Ні! Мені шкода, але чекати довше я не можу. Меґі, мабуть, і так уже не збагне, чому мене й досі немає. Я їй потрібен. — По цих словах він крутнувся й рушив до машини.
Та не встиг Мо сісти за кермо, як Вогнерукий наздогнав його.
— Мені теж дуже шкода, — сказав він і клацнув Бастиним ножем, відкривши його. — Сам знаєш, я таких номерів не люблю, та іноді доводиться захищати людей від їхнього ж таки дурного розуму. І я не допущу, щоб у цьому селі ти попався, як кролик, у пастку й Каприкорнові лишилося тільки замкнути й тебе, і твій чародійний голос. Твоїй доньці це не допоможе, а мені й поготів.
На знак Вогнерукого Фарид і собі дістав ножика, що його купив у якогось хлопця в одному приморському селищі. Ножик був дуже маленький, курям на сміх, але Фарид упер його Елінор у бік так, що обличчя в неї перекосилося.
— О Господи, ти що, малий мерзотнику, хочеш розпороти мені черево? — закричала вона.
Фарид трохи відступив назад, але ножика не опустив.
— Прибери машину з дороги, Чарівновустий! — наказав Вогнерукий. — І не надумай утнути яку-небудь дурницю! Хлопець не відведе ножа від твоєї закоханої в книжки подруги доти, доки ти не повернешся до нас.
Чарівновустий послухався. Ну, звісно. А що ж йому було робити? Вогнерукий з Фаридом прив’язали обох до дерев одразу за спаленою хатиною, за кілька кроків від своєї тимчасової схованки. Елінор верещала гучніше, ніж Ґвін, коли того витягали за хвіст із заплічника.
— Та помовчте! — гримнув на неї Вогнерукий. — Якщо нас знайдуть тут Каприкорнові люди, нам не поможе ніщо.
На Елінор це подіяло. Вона відразу змовкла. Чарівновустий прихилився головою до дерева й заплющив очі.
Фарид іще раз ретельно перевірив усі вузли. Потім Вогнерукий підкликав його до себе й прошепотів:
— Сьогодні вночі зостанешся стерегти цих двох, а я проберуся до села. І щоб я більше не чув ні про яких духів! Зрештою, цього разу ти будеш не сам.
Хлопчина дивився на Вогнерукого так ображено, ніби той змусив його стромити руку у вогонь.
— Але ж вони прив’язані! — запротестував Фарид. — Навіщо їх стерегти? Розв’язати мої вузли ще не щастило нікому, слово честі! Візьми мене з собою, прошу тебе! Я можу постояти на сторожі, можу відвернути увагу вартових! Можу навіть пробратися в Каприкорнів будинок! Я вмію крастися тихіше, ніж Ґвін!
Але Вогнерукий похитав головою.
— Ні! — різко кинув він. — Сьогодні я піду сам. А коли схочу, щоб за мною ходили по п’ятах, то заведу собі собаку. — І відійшов від хлопця.