Пісня Соломона
- Автор: Моррисон Тони
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: ВП «Юніверс»
- ISBN: 966-8118-46-4
- Переводчик: Олег Богданович Король
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Пісня Соломона». Краткое содержание книги:
Ні Пілат, ні Реба й не гадали, що Агар не така, як вони. Не така сильна, як Пілат, і не така простодушна, як Реба. Не могла жити так, як вони. Потребувала того, що потребують чи не всі темношкірі дівчата: мамок, бабусеньок, тітоньок, сестричок, сусідоньків, подружок, учителів недільної школи — всього того, що давало б їй наснагу, якої вимагало саме життя, і кріпило дух.
Ось тобі, Агар, і кохання. Зневажають тебе, покидають...
— Знаєш, Агар, усе, що я любив, пропадало. Тато загинув, коли мені було чотири роки. То була перша і найважча втрата. А тоді прийшла черга на маму. По татовій смерті не могла дати раду з нами, чотирма дітиськами. Втекла. Взяла й утекла. Тітка заопікувалася нами, поки приїхала бабуся й стала нас виховувати. Потім їй допомагав дядько Біллі. Вони вже на ладан дишуть. Отож я не дозволяв собі прив’язатися, прирости серцем до якоїсь одної жінки. Боявся цього, бо знав: усе те, що я люблю, гине. Однак таки прив’язався. Раз у житті. Цього одного разу мені вистачило, аж по горло. — Гітара задумався, а тоді повів далі: — Я не хотів її вбивати. Його — так. Але не її.
Гітара усміхнувся, хоч Агар не дивилася на нього, не слухала його. Вдивлялася в нікуди й тоді, коли вивів її з автомашини — в Ребині обійми.
Любити — це одне-єдине, що вони вміли. Робили все, щоб розважити її, щоб заговорила. Вперше в житті Реба забажала щось виграти. І, теж вперше в житті, зазнала невдачі. Нічого не виграла, крім переносного телевізора. Непотрібного, бо в хаті не було електрики. Нічогісінько не вдалося виграти. Ні в лотереї, ні в бінґо, ні в розмаїтих розіграшах, ні в клірингових жеребкуваннях, ні в тоталізаторі. Все надаремно. Це її гнітило. Спантеличена, безталанна Реба волоклася додому, стискаючи в жмені букет квітів, яких нарвала попід огорожами чужих садків. Дарувала їх своїй доні, що сиділа в кріслі біля вікна або ж лежала в ліжку, безперестанку перебираючи пальцями волосся.
Вони варили їй ласощі, пробували різні засоби, аби тільки заговорила. Нічого не допомагало. Пілат стуляла уста, Ребині очі були повні страху. Бабуся з мамою подарували Агар помаду й шоколад, рожевий нейлоновий светр і квітчастий халатик. Реба осягла премудрощі приготування желе — червоного й зеленого. Агар навіть не подивилася на нього.
Одного дня Пілат сіла на внуччине ліжко й показала їй компакт-пудру в золотистій металевій коробочці з рожевою пластиковою накривкою.
— Подивися, дитинко. Бачиш?
Пілат покрутила коробочкою на всі боки й натиснула на важілець. Накривка відскочила, і Агар побачила частину свого лиця в дзеркальці. Взяла компакт-пудру й задивилася на себе.
— Не дивно, — нарешті озвалася вона. — Глянь-но. Не дивно. Не дивно.
— Це тобі, дитинко, — мовила Пілат, зворушена тим, що Агар уже не мовчить. — Гарна річ, правда?
— Не дивно, — сказала Агар. — Не дивно.
— Що не дивно? — спитала Пілат.
— Подивись, як я виглядаю. Жахливо. Не дивно, що він мене не хоче, — Агар говорила спокійно й розважливо, ніби й не було тих страшних перебутих днів. — Мушу встати й дати собі лад, — Агар відкинула ковдру й звелася. — Ох, як я смерджу! Мамо, нагрій мені води. Мені треба викупатися. Вишурувати себе. Чи маємо ще солі для ванни? О Боже, яка моя голова... Подивися! — Агар знову глянула в дзеркальце. — Я схожа на опудало. Де гребінь?
Пілат покликала Ребу, й обидві кинулися шукати гребінь. Знайшли. Агар не змогла розчесати скуйовджене та збите волосся.
— Помий голову, — порадила Реба. — Помий, і ми причешемо тебе, поки мокре волосся.
— Треба шампуню, справжнього шампуню. Не можу митися маминим милом.
— Піду принесу, — Реба злегка тремтіла. — Якого тобі?
— Та якого-небудь. І ще олійки на волосся, Ребо. І... А, вистачить цього. Мамо, ти бачила моє... О Господи. Не дивно. Не дивно.
Пілат витягла з простирала нитку і поклала в рот.
— Зараз нагрію води, — сказала вона.
Повернувшись, Реба помила Агар голову та старанно розчесала волосся.
— Заплети у дві коси, Ребо. Мушу піти до салону краси. Вже сьогодні. Ой, і вдягти щось треба. — Агар стояла біля картонної шафки й перебирала плечики з сукнями. — Тут страшний безлад. Страшнючий. Все пом’яте...
— Вода нагрілася. Де будеш купатися?
— Принеси сюди балію.
— Гадаєш, що тепер пора на купіль? — спитала Реба. — Ти тільки-но встала.
— Тихо будь, Ребо, — наказала Пілат. — Хай дитина дасть собі лад.
— Але ж вона три дні лежала в постелі.
— Тим більше.
— Нема чого вдягти. Саме ганчір’я, — мало не плакала Агар.